Леонід Іванович Глібов походить із села Веселий Поділ Хорольського повіту (Полтавщина). Батько майбутнього письменника, Іван Назарович Глібов, був управителем кінськими табунами в маєтку Гаврила Родзянка, поміщика і Хорольського повітового предводителя дворянства. Невдовзі поміщик перевів батька управителем у село Горби, де й минуло Леонідове дитинство.
Початкову освіту хлопець отримав від мами. 1840р. вступив до Полтавської гімназії, потім – до Ніжинського ліцею вищих наук, який закінчив 1855р… Вчителював у селі Чорний Острів на Поділлі, викладав географію в Чернігівській гімназії. Водночас був видавцем і головним редактором тижневика «Черниговский листок», на шпальтах якого періодично з’являлися гострі публікації з критикою місцевих владців, тиранів-поміщиків, хабарників-суддів. (Тижневик через два роки після виходу заборонила цензура – за друкування «неблагонадійних» матеріалів).
Глібов опікувався народною освітою – організовував недільні школи для дітей з бідних родин. Зацікавився діяльністю народницької організації «Земля і воля», заприязнився з її активістами І.Андрущенком та М.Кибальчичем, а це, своєю чергою, зацікавило «охранку», тож 1863р. Глібов втратив роботу вчителя без права поновлення і посаду редактора та опинився під наглядом поліції. Змушений був виїхати з Чернігова, оселився у м. Ніжині.
1865р. Леонід Глібов повернувся до Чернігова, де прожив до кінця життя: працював дрібним чиновником у губернській канцелярії, згодом завідував друкарнею. Тут, у Чернігові, написана переважна більшість його поезій, а також численні театральні огляди, рецензії, публіцистичні твори.
Перші вірші — збірочка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» – були надруковані 1847р. У 1850-і почав писати українською – вірші, поетичні роздуми та фейлетони, сатиричні поезії, які друкувались у газетах «Кієвскій телеграф», «Черниговская газета», «Черниговские губернские ведомости». Видавав самотужки маленькі віршовані збірочки – «метелики». Створив і кілька прозових творів: «Просьолок», «Шурочка», «Лихач», комедії-вистави «До мирового», «Типические сцены с живыми картинами». Писав вірші для дітей.
Леонід Глібов став широко відомим саме завдяки своїм байкам – у понад 100 творах цього жанру автор сатирично відтворив тодішнє життя в Україні: порядки в державних та земських установах, поведінку поміщиків тощо, а водночас незмінно із симпатією показував простих людей.
Перша збірка «Байки Леоніда Глібова» з 36 творів вийшла в Києві 1863р… Але практично увесь наклад був знищений у зв’язку із сумнозвісним Валуєвським циркуляром — таємним розпорядженням міністра внутрішніх справ Російської імперії до цензурних комітетів про заборону видання переважної більшості книг українською мовою. 1872р. вдалося видати другу, доповнену збірку байок, а 1882-го – третю, яка була передруком другої. Тривалий час сатиричні твори Глібова не видавалися: забороняла цензура. Вже по смерті автора, 1918р., в Херсоні кооперативне товариство «Українська книгарня» видало найповніше зібрання байок.
Помер Леонід Глібов у Чернігові 10 листопада 1893р., похований на території монастиря Святої Трійці.
У селищі Чорний Острів діє літературно-меморіальний музей-кімната письменника. На приміщенні Ніжинського ліцею (нині педагогічний інститут) встановлено меморіальну дошку.
Донині залишилися дуже популярними поезії Леоніда Глібова, які, покладені на музику, стали народними піснями й романсами. «Журба» («Стоїть гора високая»), «Вечір»(«Чи згадуєш, дівчинонько моя…»), «Летить голуб понад морем», «Скажіть мені, добрі люди» виконують і провідні українські співаки, й аматори.
