Ім’я Івана Крип’якевича (псевдоніми – Іван Холмський, Іван Горишівський) як автора багатьох підручників з історії України широко відоме. А «Історія української культури», що вийшла друком за загальною редакцією І.Крип’якевича, є найґрунтовнішим і найпотрібнішим посібником у вивченні побуту, письменництва, образотворчого мистецтва, театру, музики українського народу з давніх часів до першої третини XX століття. Крім того, Крип’якевич написав цілу низку праць з української геральдики, сфрагістики (наука, що вивчає печатки), екслібрису. Досліджував науковець і проблеми краєзнавства, освіти, розвитку педагогіки.
Майбутній історик народився у Львові, в родині священика УГКЦ та вченого-теолога о.Петра Франца Крип’якевича, який переїхав до Львова з Холмщини, коли там була ліквідована унія.
Іванове раннє дитинство минуло в Гнилицях поблизу Збаража, де о.Петро служив на парафії. У сільських дітлахів навчився говорити українською, у місцевого диякона – читати й писати. Батько вмкладав своїм двом синам історію греко-католицтва також українською.
1904 р. Іван закінчив польську гімназію. До 1909р. навчався на філософському факультеті Львівського університету.
1902 р. сталася доленосна подія: І.Крип’якевич у бібліотеці Наукового товариства ім.Шевченка познайомився з Михайлом Грушевським, спілкування з яким визначило його подальшу долю: Крип’якевич обрав історичну науку.
Від 1905р. друкує розвідки, огляди та рецензії на сторінках альманаху НТШ, виступає з доповідями на засіданнях історико-філософської секції Товариства. Тісно співпрацює з «Просвітою» — 1908 р. організує «Просвітній кружок».
Наукову діяльність І.Крип’якевич розпочав під керівництвом М.Грушевського, став одним з найвидатніших його учнів. Навіть перша значна робота Крип’якевича – «Матеріали до історії української козаччини» — увійшла до 8-го тому «Джерел до історії України-Руси» М. Грушевського.
1911 р. І. Крип’якевич захистив докторську дисертацію на тему: «Козаччина і Баторієві вольності» — його науковим керівником був М.Грушевський.
По завершенні навчання в університеті Крип’якевич вчителює в українській приватній гімназії ім.Володимира Великого в Рогатині, у Львівській державній академічній гімназії. Водночас активно друкується в періодиці.
1911 р. редагує ілюстрований журнал для дітей та молоді «Дзвінок». Від 1913-го — редактор літературного журналу «Ілюстрована Україна».
Почалася Перша світова війна. До армії вченого не забрали: мав слабкий зір.Оскільки всі українські школи позакривали, довелося заробляти на хліб нечастими публікаціями.
У жовтні 1918 р. І. П.Крип’якевича призначили професором Кам’янець-Подільського університету — одного з двох перших українських університетів, відкритих за рішенням уряду Української Народної Республіки. Проте обійняти посаду не зміг: захворів на тиф.
Окрилений політикою української влади в царині освіти, зокрема – її розбудовою на національному підґрунті – І. Крип’якевич береться до написання шкільних підручників українською мовою. Впродовж менше ніж чотирьох років Іван Петрович видає «Коротку історію України для початкових шкіл та першої кляси гімназії», «Огляд історії України для вищих кляс середніх шкіл та вчительських курсів», книги «Шляхами слави українських князів» та «Оповідання з історії України для нижчих кляс середніх шкіл».
Перший посібник Крип’якевича – «Коротка історія України для початкових шкіл та першої кляси гімназії» вийшла друком 1918р., накладом 50 тис.примірників, на 84 сторінках. Текст був поділений на 34 параграфи, видання містило 58 ілюстрацій та дві мапи.
У підручнику знайшлося місце практично для всіх переказів, відомих з українських літописів: про смерть князя Олега, хрещення Ольги, походи Святослава… В ньому немає зайвих дат чи імен (дати розташовані наприкінці книги), зате знайшлося місце для діалогів, що пожвавлює текст і сприяє його швидкому засвоєнню.
Іван Крип’якевич був переконаним державником, тож його історія – це історія української державності. Він упевнено стверджував, що розвій і зміцнення держави, добробут її людей залежать від мудрості правителя. «Під владою українських князів жилося на Україні людям гарно й добре. Не тільки бояре й великі купці, але й дрібні міщане та селяни були в добробуті та щастю», — писав він.
1919 р. накладом 25 тис. примірників вийшов «Огляд історії України. Repetitorium для вищих кляс та вчительських курсів» — підручник з історії України, розрахований на повторення вивченого. Книга складалася з п’яти розділів та 237 параграфів у вигляді невеликих енциклопедичних довідок про події української історії, її знаних діячів, культурні здобутки народу.
Також Крип’якевич склав збірки нарисів для школярів: «Шляхами слави українських князів» та «Оповідання з історії України для нижчих кляс середніх шкіл. Перша частина: княжа доба». На заваді створенню другої частини «Оповідань…» стала польсько- українська війна 1918—1919 р.р.
Погляди І.П.Крип’якевича на український історичний процес трасформувалися: на зміну сповідуванню ідей М.Грушевського прийшла послідовна прихильність до державницької історичної школи. Історик переконливо доводив, що Київська Русь є державою винятково українського народу, а ворожнечу між українцями та росіянами вважав одвічною.
На початку 20-х років І.Крип’якевич починає викладати в польських гімназіях Львова. Водночас бере активну участь у створенні Українського таємного університету. Стає секретарем сенату університету, читає на філософському факультеті історію України та українську історіографію VIII-ХІХ ст. У 1921—1924 р.р. — професор Львівського таємного Українського університету; в 1934—39 р.р. викладає історію України в Богословській Академії у Львові (нині Український католицький університет). Від 1924 р. — редактор «Записок НТШ», від 1934 — голова історичної секції Товариства.
За часів радянської влади І.П.Крип’якевич очолював кафедру історії України Львівського університету ім. І.Франка, завідував відділом Інституту історії України АН УРСР.
1941 р. вченому без захисту дисертації, на підставі наукових звань, було присуджено ступінь доктора історичних наук.
У роки гітлерівської окупації редагував наукові видання «Українського видавництва» у Львові.
Іван Крип’якевич уникнув репресій, але зазнав переслідувань. По війні його почали звинувачувати у фальшуванні походження російського народу, «буржуазному націоналізмі». 1946р. разом з кількома іншими вченими був примусово переселений до Києва. Деякий час обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР. Коли у травні 1948-го повернувся до Львова, пристав на пропозицію працювати у музеї етнографії та народного промислу.
В 1953—1962 р.р. — директор Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові. 18 листопада 1958 р.обраний дійсним членом АН УРСР. До викладання та популяризації української минувшини вже не повернувся.
Помер І.П.Крип’якевич 21 квітня 1967 р. у Львові. Ховали без офіційного прощання, з дому. Труну до місця поховання – на Личаківський цвинтар — несли молоді вчені. Процесія була велелюдною. Проте коли почалася церковна відправа, декторі з присутніх залишив церемонію – з остраху, шо це позначиться на їхній кар’єрі. …
І.П.Крип’якевич виховав талановитих і сильних духом синів. Петро-Богдан, будучи студентом-хімімком Львівського університету, захворів на поліомієліт і до кінця життя був прикутий до ліжка. Надзвичайно обдарований, працьовитий, мужній, духом, молодий чоловік з відзнакою закінчив навчання в університеті, займався науковою роботою. Захистив кандидатську та докторську дисертації. Був одним із засновників львівської кристалографічної школи, автором 252 наукових статей.
Другий син Івана Крип’якевича — Роман — захистив кандидатську дисертацію з проблем машинобудування, працював у Фізико-механічному інституті, де створив лабораторію; брав участь в заснуванні наукового журналу «Фізико-хімічна механіка матеріалів».1973 р. був звільнений з роботи за зв’язки із шістдесятниками. Не мав на що жити. Працював кочегаром. Наприкінці 1980-х років був одним із засновників Народного Руху України, Товариства української мови ім. Т.Шевченка. В незалежній Україні викладав етику і риторику у Львівській Богословській академії, був почесним консулом Австрійської Республіки у Львові.
Іван Петрович Крип’якевич залишив по собі велику творчу спадщину: понад 700 наукових та науково-популярних праць. Найважливіші з них — «Українська історіографія»; «Історія української культури»; нариси з історії України: «Історія України», «Велика історія України», «Запорозьке Військо»; «Матеріали до історії української козаччини», «Студії над державою Б. Хмельницького», «Богдан Хмельницький»; підручники та посібники.
Всі вони залишаються й нині потрібними, корисними й важливим для виховання нових поколінь українських патріотів.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
