Володимир
Володимирович Немінський народився у Києві й походив зі
шляхетського роду Немінських гербу Правдич, що на ньому
був зображений золотий лев, який тримає золоте коло над червоною замковою
стіною.
Батько майбутньогшо вченого, Володимир Станіславович, був
дійсним статським радником. Мав близько 320 гектарів оранки в с.Івашківці
Ушицького повіту Подільської губернії. Землю здавав в оренду місцевим селянам.
Сам же працював у Київському земельному банку, мешкав у власних будинках: на
Михайлівській, потім – на Прозорівській (нині Еспланадна).
Рідний дядько
В.Немінського, Микола, входив до місцевої організації «Союзу російського
народу», який більшовики, захопивши Київ, заборонили, а Миколу Немінського та
кількох його товаришів у 1919 р. розстріляли. Ймовірно, щоб уникнути асоціацій з дядьком-«ворогом
народу», пізніше Володимир Володимирович Немінський назвався
«Правдичем-Немінським».
У Володимира Станіславовича та Анни Юхимівни Немінських,
окрім Володимира, був син Павло, який
зник безвісти під час більшовицького
наступу на Україну в 1917-21 р.р., що згодом теж не додало вченому
більшовицьких симпатій.
Володимир Немінський
–молодший навчався у найпрестижнішій на той час Першій київській
гімназії.
1900 р.
вступив на медичний факультет Казанського університету, невдовзі
перейшов на природниче
відділення фізмату — волів отримати поглиблені занння з хімії та біології.
Двічі був покараний за участь у студентських
заворушеннях.
1907 р. закінчив природниче відділення фізико-хімічного
факультету Київського Свято-Володимирського університету, отримав диплом І
ступеня з хімії.
Навчаючись в університеті, одружився. Народилося дві
доньки.
У червні 1920 р. В.Правдич –Немінський був призначений
доцентом сільськогосподарського факультету Київської політехніки. Згодом став
професором.
В.Немінський, як професор «старих поглядів», до
того ж родич «контрреволюціонера», тобто ворожий радянській владі елемент, перебував
під постійним наглядом НКВС – ОДПУ. До помешкання Немінських, розташованого на
території КПІ,у 1924 р. навіть підселили студента з подругою- агенткою НКВС, яка порпалася в
рукописах професора та раз по раз провокувала його на різкі висловлювання щодо
влади. В.Немінський попросив надати родині інше помешкання. Почалися квартирні
поневіряння, які тривали аж поки В.Правдич
–Немінський 1926 р. переміг у конкурсі
на здобуття премії ім.Мечникова, і як один з кращих науковців був призначений до Фізико-математичного відділу ВУАН. У
результаті отримав житло в будинку для співробітників Академії. НА той час в родині сталося горе: померла від хвороби донька.
Змучений утисками енкаведистів та убитий горем, професор
наважується на відчайдушний крок: пише листа учневі І.Павлова, очільникові
існтитуту в Мічигані (США) В.Болдирєву, стосовно можливості свого переїзду до Штатів. Отримує позитивну
відповідь, однак радянська влада
відмовляє вченому в наданні візи. До портрету «антирадянщика» додається
ще один штрих – спроба втекти з соціалістичного «раю»…
1929 р. В.Правдич-Немінський працює у фізико-хімічному відділі Українського
інституту охорони материнства і дитинства. Здобуває звання професора
фізіології. 5 листопада вченого заарештовують.
У головному штабі НКВС
на вул.Р.Люксембург протягом 2 місяців вченого безперервно допитують. Слідчий
на прізвище…Спіноза домагається зізнання в
участі у «контрреволюційному угрупованні». Доказів бракує. Тож замість 5 років
таборів, яких вимагав «Спіноза», В.Правдич-Немінський отримав 3 роки висилки на
«Північний курорт» — до Архангельська.
У вигнанні працював лікарем. Звільнившись, у березні
1932-го зголосився на вакансію професора у Вологодському ветеринарному інституті.
Однак викладав недовго: через кілька місяців був звільнений як «ідеологічно
ворожий елемент». Вдалося влаштуватися на кафедру фізіології щойно створеного В’ятського
зооветеринарного інституту, але один з викладачів написав донос до профільного
Наркомату – і професора знову звільнили.
Про долю науковця у страшні роки репресій середини 1930-х
практично нічого не відомо: вочевидь, він змушений був «залягти на дно»: якось
заробляти на шматок хліба собі й родині, ніде не вигулькуючи, й так дивом
вижив.
У 1939-44 р.р. завідував кафедрами фізіології людини і
тварин у Полтавській аграрній академії, Петрозаводському та Саратовському
університетах. Звідусіль звільняли як «соціально
ворожого».
Попри утиски та переслідування. В.В.Правдич -Немінський встиг зробити
неоціненний внесок у розвиток нейроанатомії та нейрофізіології.
1913 р. молодий вчений, працюючи в лабораторії відомого
нейрофізіолога В.Чаговця, зареєстрував перші потенціали з кори непошкодженого
мозку собаки. Він назвав цей метод електроцеребрографією,
а результати досліджень оприлюднив у провідних німецьких фізіологічних
виданнях. Всі хвилі, зареєстровані Немінським у тварини, були в людини такими
самими.
Захистити своє відкриття вчений не зміг: 20 років плідної
наукової роботи були втрачені через тавро «антирадянщика», цькування і
звільнення, де б він не працював.
Лише 1949 р., на схилі років, професор В.В.Правдич-Немінський
був частково реабілітований та отримав можливість займатися наукою: дістав призначення на посаду керівника
лабораторії електроцеребрографії та загальної фізіології АН СРСР. Але часу лишилося зовсім мало. 1952 р. вчений
помер…
У більшості підручників з електрофізіології згадується ім’я професора В.Правдича -Немінського. Він першим дослідив електричну активність головного мозку тварини та, як ми вже згадували, дійшов висновку, що вона аналогічна з людською. Зараз такий запис відомий як електроенцефалограма, а відповідний метод – електроенцефалографія – застосовується практично у кожній лікарні для діагностики багатьох неврологічних хвороб.
Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
