П.Филипович – яскравий представник українського творчого середовища часів національного піднесення 1920-30-х років. Поет, літературознавець, перекладач, один з великої когорти «Розстріляного Відродження».
Павло Петрович Филипович народився в с.Кайтанівці Звенигородського повіту (нині Катеринопільський район на Черкащині), у священичій родині.
Навчався у Златопільській гімназії та київській колегії П.Ґалаґана, на історико-філологічному та правничому факультетах Київського Свято-Володимирського університету.
Дипломна робота П.Филиповича, присвячена творчості російського поета Є.Баратинського, була відзначена золотою медаллю, а самого випускника запросили викладати в університеті, де він згодом отримав наукове звання професора і працював до 1935р.
В університеті П.Филипович разом з М.Зеровим вів семінари з історії української літератури.
Писати вірші Павло Филипович почав 1910р. – російською мовою — а через сім років перейшов на українську, остаточно і назавжди.
Ранні вірші П.Филиповича натхненні творами символістів. Невдовзі поет пристав до літературної групи неокласиків, які не дослухалися до більшовицьких вказівок щодо «єдино правильного напрямку» в тогочасній літературі, а отже, були «ворогами».
Павло Филипович не належав до жодної політичної організації, та й загалом був далекий від політики. Однак у серпні 1935р., як і багато українських літераторів, був заарештований і разом з Миколою Зеровим засуджений за «участь у шпигунсько-терористичній організації». Спочатку – до страти, затим вирок замінили 10 роками таборів. Там і загинув.
Під час «відлиги» посмертно реабілітований.
Павло Филипович — один із засновників шевченкознавства, автор досліджень «Шевченко і романтизм»,«Шевченко і Гребінка», «До студіювання Шевченка та його доби», «Т. Шевченко», «Шевченківський збірник». Також — двотомник «Шевченко та його доба», коментар – у співавторстві — до академічного видання «Щоденника» Т.Г.Шевченка (1927р.). Йому належить і коментар до 10-томного видання творів Лесі Українки та багато інших праць.
Филиповича, автора відомої праці «Українське літературознавство за 10 років революції»(1928р.) та багатьох інших літературознавчих досліджень, називають фундатором сучасного українського літературознавства.
Найповніше видання поетичних творів П.Филиповича – «Поезії» — вийшло друком 1957р. у Мюнхені.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
