8 жовтня 1944 р.радянська армія захопила село Лавочне на Львівщині й узяла під
контроль увесь тодішній західний кордон СРСР. Почалася друга радянська окупація,
що тривала аж до здобуття Україною незалежності.
Тоді на теренах Західної України активно
діяла Українська Повстанська Армія, яку підтримувало місцеве населення.
Станом на 1944 р. в лавах УПА перебувало близько
30 тис. вояків. Тисячі українців
працювали у підпіллі.
Єдиним способом остаточного встановлення радянської влади була цілковита
ліквідація Руху Опору. Бойові дії проти УПА радянські спецслужби «доповнювали»
масштабними депортаціями до Сибіру
(Красноярського краю, Омської, Новосибірської та Іркутської областей) родин
співчуваючих повстанцям. Згідно з розпорядженням № 7129 від 312 березня 1944р.
за підписом Л.Берії під грифом «цілком таємно» була видана інструкція, що
визначала порядок виселення членів родин (у тому числі – неповнолітніх)
загиблих чи заарештованих повстанців, керівників і активістів ОУН. Майно таких
родин конфісковували. Брати речі, крім одягу на собі, не дозволялося.
Людей везли в холодних вагонах без вікон. Дуже багато вмирало, особливо –
діти.
Депортували також усіх, хто намагався ухилитися від мобілізації до червоної
армії.
Станом на початок 1946р. із Західної України було вивезено 36 609 осіб. Це був лише початок.
21-22 жовтня 1947р. тривала операція «Захід», найбільша депортація за часів
радянської окупації – в такий спосіб планувалося цілковито позбавити УПА
підтримки населення і завершити «остаточну радянізацію в західних областях».
Згідно з наказом Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947р. № 3214—1050 «Про виселення з західних
областей УРСР…», було заплановано виселити
75 тисяч осіб (МҐБ УРСР пропонувало виселити не менше 100 тисяч.) Командування операцією було доручено
заступникові міністра внутрішніх справ УРСР М.Дятлову.
Лише протягом доби було виселено 76 192 особи, в тому числі — 22
174 дитини.
Від 3 вересня 1949 р., згідно з наказом генерала Р. Шухевича, була припинена діяльність УПА. Воякам виготовляли підробні документи, щоб убезпечити від терору НКВД. Натомість продовжували
активно діяти боївки ОУН.
Протягом 1944—1953 р.р. із Західної
України було виселено близько 204 тис. осіб.
Водночас із депортаціями НКВД продовжував операції проти повстанців,
створюючи переважно з радянських партизанів «легендовані групи» — загони спецпризначення,
які пцд виглядом боївок УПА чинили терор проти цивільного населення. План дій цих спецзагонів розробляв генерал П. Судоплатов. Протягом 1944—1945 р.р., за
даними НКВД, було проведено 26 693 військових операцій проти УПА та підпілля
ОУН; загинуло понад 22тис. повстанців,
потрапило в полон – понад 62 тис.
Для боротьби проти визвольного руху були сформовані «винищувальні батальйони» (в народі — «стрибки»), що повинні були
винищувати українське підпілля та захищати радянську владу. В 1946 р.
чисельність «стрибків» становила
63 тис. осіб.
Водночас із терором прти повстанців
та прихильників наростала хвиля репресій проти української інтелігенції. Відому
письменницю Ірину Вільде було звинувачено у «спотворенні радянської дійсності»,
А. Шмигельського – в ідеологічних
збоченнях. Так само – композиторів В. Барвінського, М. Колессу. Протягом вересня
1947-квітня 1948р.р. зі Львівського університету було звільнено 37 професорів,
доцентів, асистентів. У 1948р. були заарештовані й
етаповані до концтабору видатний композитор, директор Львівської консерваторії В.Барвінський та його дружина. Після
вбивства Я.Галана у 1949р. репресії
набрали нових обертів: лише в листопаді 1949р. зі львівських вишів звільнили 53
викладачів. Були заарештовані не лише викладачі, а й студенти та навіть
школярі.
Протягом 1944—1953 р.р. було вбито 153 тис. учасників та прихильників Руху
Опору, арештовано 134 тис., депортовано понад 204 тис…
З початком хрущовської «відлиги» не припинилися репресії проти української інтелігенції, які намагалися втілювати
проголошені на той час ідеї «демократизації»
радянського суспільства. Сотні людей опинилися у в’язницях, а затим – у таборах.
Арешти за політичні переконання тривали навіть за часів «перебудови», у
1985—1986 р.р. Від 1987р. арешти припинилися; почалося зхвільнення
політв’язнів, що тривало до 1989р.
Підготувала Олена Бондаренко
