Творчість Опанаса Сластіона поєднує найкращі риси традиційного народного і модерного малярства. Власне, саме його, талановитого архітектора, художника, графіка, називають засновником українського архітектурного модерну.
Полотна Сластіона «Проводи на січ», «Українка», «Миргород», «Вечір.Село», «На жнивах»; ілюстрації до поеми Т.Шевченка «Гайдамаки» та Д.Мордовця – «Козаки і море»; серія кобзарських портретів становлять окрасу українського малярства.
Відома письменниця Олена Пчілка 1909р. в часописі «Рідний край» зазначала:«Опанас Сластьон належить до того дуже невеликого, але тим більше достойного поваги, — числа мистців наших, що з самого початку своєї праці на полі мистецтва виступають яко артисти українські і через увесь час своєї праці зостаються такими».
Справді, любов до України, її мови, історії, традицій, культури, народної архітектури становила стрижень Сластіонового світобачення і була дороговказом для нього як митця, педагога і громадського діяча.
Опанас Георгійович Сластіон (Сластьон) народився у містечку Бердянськ, на той час Таврійської губернії. Батько майбутнього митця, Георгій Дмитрович, був досить обдарованим іконописцем-реставратором, навчав хлопчика малярству. Мати, Марія Мартинівна, знала безліч українських пісень та казок, тож і синові передала цей неоціненний спадок.
Наприкінці 1872р. батько відвіз Опанаса до Петербурга. Спроба одразу вступити до Академії мистецтв була невдалою, натомість хлопець познайомився зі студентом Академії П. Мартиновичем, а той допоміг влаштуватися до школи «Товариства заохочення мистецтв», де навчання провадив відомий художник І.Крамской. 1874р. Сластіон став вільним слухачем Академії мистецтв, а 1882-го отримав звання художника. 1886р. вийшла друком поема Т. Шевченка «Гайдамаки» з 49 ілюстраціями О.Сластіона. Так молодий художник став першим ілюстратором творчості Шевченка.
Від 1875р. разом з Порфирієм Мартиновичем, із яким міцно здружився, Опанас щоліта на канікулах вирушав у подорожі селами Лівобережжя. Багато спілкувався з кобзарями, записував думи та пісні, малював їхні портрети. Так були створені 23 портрети кобзарів: О.Калний з Сорочинців, М. Дубина з Решетилівки, П.Неховайзуба з Бондарів, О.Савченко з Черевків, І.Жовнянський із Золотоноші… Щоправда, оприлюднена була серія кобзарських портретів окремою книжкою лише 1961р.
У 1894—1895р.р. Опанас Сластіон створив унікальний альбом літографій «Старовина українська і запорозька»(на жаль,втрачений 1900р. під час повені у Петербурзі).
1897—1900р.р. Сластіон працював художником у Військовому міністерстві. Однак рідна земля кликала митця, він мріяв назавжди повернутися до України. Мрія здійснилася : 1900р., діставши посаду викладача малювання художньо-промислової школи ім. Гоголя у Миргороді, художник оселився у цьому мальовничому місті.
Тут О.Г.Сластіон зайнявся активною громадською діяльністю: організовував шевченківські вечори й готував для них доповіді, виготовив поштівку з портретом Шевченка, яку 1908р. випустила Полтавська земська управа; ініціював збирання коштів на пам’ятник Т. Шевченку в Миргороді та взяв участь у конкурсі на кращий проект монумента Кобзареві у Києві. 1906р. О.Сластіон видав біографію Т. Г. Шевченка. Лише впродовж 1899—1908р.р. вийшли друком його мистецтвознавчі статті та розвідки «Вірші сатиричні 1786 р.», «Кобзар Михайло Кравченко і його думи», «Чи існує український стиль в архітектурі?», «Церковний спів і культура 17 і 18 століть на Україні і в «Московії», «Шевченко як маляр», «Мелодії українських дум і їх записування».
1920р. О.Сластіон створив у Миргороді «Науковий і художньо-промисловий музей», що на початках налічував понад 600 експонатів, у тому числі – роботи самого Сластіона. 1927р. організував капелу бандуристів.
1928р. О.Сластіон відійшов від активної громадської діяльності. Займався ілюструванням творів Т.Шевченка, писав спогади. Не раз його відвідували П.Тичина, П.Панч, П.Саксаганський, інші відомі літератори, актори, художники.
Для художника було особистою трагедією винищування більшовицькою владою українців під час Голодомору. Серце патріота не витримало: 24 вересня 1933р. О.Г.Сластіон помер.
Розповідь про видатного митця була б неповною, коли б ми обійшли увагою його діяльність як архітектора. Сластіон разом із письменницею О. Пчілкою, істориком І. Каманіним та іншими діячами культури обстоювали ідею створення сучасного українського стилю в архітектурі. Під час дискусії щодо нового приміщення Полтавської земської управи О.Сластіон наполягав на необхідності побудови «…громадського закладу величної і цілком оригінальної губернії з власним типовим обличчям, у якому відбилися б усі барви півдня, і яке повинно вийти з бляклого шаблону мавпування доморослому «рознесансу», що приївся на кожному кроці».
Захищаючи проект земської управи авторства відомого архітектора В.Кричевського, О. Сластіон зазначав: «Монументальні будівлі, як і інші види мистецтва, повинні мати відбиток не тільки конкретного народу, але й конкретної місцевості, адже вони також є похідними самої природи».
Будинок Полтавського губернського земства став справді унікальною спорудою і вважається першим зразком сучасного на тоді українського архітектурного стилю, що спирався на традиції українського народного зодчества.
Чільне місце у творчості О.Сластіона як головного ініціатора відродження традицій української народної архітектури та водночас – засновника українського архітектурного модерну – посідають проекти шкіл, виконані ним на замовлення земств Полтавської губернії.
У 1910 р. Полтавське земство організувало конкурс на кращі проекти шкільних будівель в українському стилі. Лохвицька земська управаза ухвалила побудувати дві такі школи — в селах Млини та Голінка.
1912 р. Лохвицьке земство запропонувало О. Сластіону розробити проекти будівель одно- дво- три- та чотирикласних шкіл. Архітектор створює кілька варіантів проектів, які з великим успіхом експонувалися на Всеросійській виставці 1913 р. в Києві.
За проектом Сластіона, це мали бути одноповерхові дерев’яні будівлі, облицьовані цеглою. Окрім класних кімнат, були передбачені бібліотека, кімнати для роботи, житлові приміщення для вчителів, рекреаційна зала. Шкільну територію огороджував паркан. Вартість такої школи становила від 6400 до 16550 рублів.
Вже перші школи були вельми схвально поціновані. Преса писала, що «будинки ці, крім зовнішньої краси, вдало пристосовані до умов шкільної гігієни, а також мають деякі практичні переваги щодо приміщень класів та вчительських квартир, чим вигідно відрізняються від шкіл звичайної будови».
Планувалося побудувати 93 школи за проектами О.Сластіона, тобто в українському стилі. Однак на заваді стали Перша світова війна, більшовицький переворот, а в щойно посталому СРСР такі проекти взагалі нікого не цікавили. На Полтавщині вдалося побудувати 30 шкіл – на теренах нинішніх Лубенського, Чорнухинського, Хорольського районів. Усього ж під керівництвом О.Сластіона їх було зведено понад 55 – окрім Полтавщини, ще й на Сумщині, Київщині, Чернігівщині.
Жоден інший «шкільний» архітектурний проект не мав ні до того, ні потому таких підтримки і розмаху втілення, як «школи Сластіона», та й дотепер їм немає аналогів.
Окрім шкіл, за проектами О.Сластіона зводилися будівлі кредитно-кооперативних та споживчих товариств, земських лікарень. У Миргородському, Лохвицькому, Великобагачанському, Гадяцькому, Чорнухинському та інших районах Полтавської області залишилися унікальні пам’ятки «сластіонівського» зодчества, котрі є зразками українського архітектурного модерну, що проіснував в українській архітектурі від першої половини ХХ століття до початку 40-х років.
Варто сказати, що нині на теренах Полтавщини громадські активісти взялися відновити «школи Сластіона» як пам’ятки української архітектури.
Олена Бондаренко
