Павло Чубинський був талановитим етнографом, журналістом, правником. Брав участь у національному русі на Правобережжі. Й залишився навіки в українській історії як автор нашого Славня – «Ще не вмерла Україна».
Павло Платонович Чубинський народився 1839р. у невеликому хуторі поблизу Борисполя на Київщині, в родині українського шляхтича. Батько Павла пишався своїм давнім козацьким походженням: в околиці містечка був похований пращур славного роду – козак Іван Чуб.
Навчався Павло у Другій Київській гімназії, затим – на юридичному факультеті Петербурзького університету, який закінчив 1861р. й дістав ступінь кандидата юридичних наук.
Навчаючись в університеті, П.Чубинський був одним з найактивніших учасників української громади, дописувачем журналу «Основа». Під час зустрічей громадівців познайомився з відомими діячами української культури – Т.Шевченком, М. Костомаровим, П. Кулішем. Тарас Григорович став для Чубинського духовним світочем, вчителем у житті й творчості.
Наприкінці жовтня 1862р. Павла Чубинського вислали до Архангельської губернії, під поліційний нагляд – «за шкідливий вплив на розум простолюду». Тут Чубинський працює слідчим, секретарем у статистичному комітеті, редагує місцеву газету, служить чиновником з особливих доручень при губернаторі. Протягом семи років заслання П.Чубинський робить кілька важливих наукових досліджень.
1869 р. науковцеві було дозволено повернутися до України. Він очолив етнографічно-статистичну експедицію на Південно-Західних теренах, яка досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької, а також територію в Бессарабії, де мешкали українці. У підсумку експедиції з’явилися сім томів дослідження «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край», які вийшли друком у 1872-79р.р. в Петербургу. Видання увібрало унікальні етнографічні та фольклорні матеріали: казки, легенди, обрядові пісні, описи одягу, звичаїв, говірок тощо. Композитор Микола Лисенко долучився до цього видання, поклавши на ноти обрядові пісні.
П.П.Чубинський ініціював створення Київського Південно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного Товариства, яке почало працювати у 1873р., й через два роки очолив його.
Саме він запропонував провести одноденний перепис мешканців Києва, який і відбувся 2 березня 1874р. під його керівництвом.
Він був надзвичайно активним у громадському житті, одним з кращих представників українських науки і культури.
А ще Павло Чубинський писав вірші, особливо у молоді роки. 1871р. в Києві вийшла друком збірка його поезій «Сопілка Павлуся» — щоправда, без прізвища автора. Ліризм і щирість творів привабили увагу читачів.
У квітні 1879р. Павло Чубинський вийшов у відставку і повернувся до родинного хутора. Наступного року тяжка недуга прикувала його до ліжка. Помер П.П.Чубинський 26 січня 1884р., за день до свого 45-річчя.
Переповідають, що вірш, який став складовою національного Гімну, Павло Чубинський створив протягом півгодини – восени 1862р. в Києві, на Великій Васильківській, 122, у будинку купця Лазарєва, в якого винаймав житло. Під час зустрічі у квартирі Чубинського сербські студенти заспівали патріотичну пісню, в якій були слова: «Серце биє, кров ся лиє за нашу свободу». Господар, глибоко вражений твором, вийшов з кімнати і за короткий час повернувся, тримаючи в руці аркуш паперу з текстом…
Уперше вірш був оприлюднений у грудневому числі часопису «Мета» 1863р. і набув великої популярності. Захопився текстом і о.Михайло Вербицький – відомий у краї композитор. Він написав музику до твору, і вперше пісня – слова та ноти — побачила світ 1865р.
(Слід сказати, що автор тексту був висланий, за особистим наказом шефа жандармерії кн.Долгорукова, до Архангельської губернії — про що ми вже згадували – з формулюванням «за шкідливий вплив на розум простолюду» саме після появи вірша «Ще не вмерла Україна». )
Перше публічне виконання пісні «Ще не вмерла Україна…» відбулося 10 березня 1865р. в Перемишлі — на завершення концерту, присвяченого Тарасові Шевченку. На платівку вперше її записали в кельнському відділенні музичного видавництва «Грамофон» у жовтні 1910р. – виконував її відомий український оперний співак Модест Менцинський .
Під час Української Революції 1917-20 р.р. пісня «Ще не вмерла Україна…» виконувалась як Державний Гімн УНР та ЗУНР. У червні 1917р. відоме американське видання The New York Times оприлюднило інформацію про затвердження офіційного перекладу Гімну України.
15 січня 1992р. Верховна Рада України затвердила музичну редакцію Гімну, а 6 березня 2003-го – текст «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…»
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
