Шість років тому, 20 лютого, у Хмельницькому події вирували довкола Євромайдану. На ранок 20 лютого в Хмельницькому було відомо про п’ятьох поранених та одного загиблого в результаті стрілянини під Хмельницьким СБУ. У цей день ЗМІ повідомляли про те, що саме 20 лютого з Хмельницького СБУ почали вивозити зброю. Також цього дня на Майдані тодішній начальник Хмельницького СБУ Віктор Крайтор написав рапорт перед кількома тисячами мітингувальників. Напередодні відбулася позачергова сесія Хмельницької міської ради, окремим рішенням депутати оголосили 20, 21, 22, і 23 лютого в Хмельницькому днями жалоби…
Відбулася 20 лютого і сесія обласної ради, де про свій вихід вихід з Партії регіонів заявили кілька депутатів. Пізніше, у цей день, про вихід з партії заявили і понад чотири десятки регіоналів з хмельницької міської організації партії. Щодо голови обласної організації Партії Регіонів та на той час голови Хмельницької ОДА Василя Ядухи, то ЗМІ цього дня оприлюднили повідомлення про те, що він виїхав з міста.
Деякі потяги у цей день обминали Хмельницький. Також 20 лютого 2014-го тимчасово був припинений продаж квитків на поїзди, що курсують із Києва у західному напрямку.
Починаючи з 2015-го – 20 лютого в Україні – пам’ятний день Героїв Небесної Сотні. Внаслідок протистоянь під час Революції Гідності у Києві та Хмельницькому загинули десятеро мешканців області, які стали Небесною Сотнею. Це Сергій Бондарчук з м.Старокостянтинів, Дзявульський Микола з м.Шепетівка, Клітинський Олександр з с.Чернелівці Деражнянського району, Корнєєв Анатолій з с. Руда Кам,янець-Подільського району, Мазур Артем з м. Хмельницький, Пагор Дмитро з с. Хропотова Чемеровецького району, Подригун Олександр з с. Залужжя Білогірського району, Шеремет Людмила з м. Хмельницький, Васільцов Віталій з с.Гаврилівці Кам,янець-Подільського району та Чаплінський Володимир з с .Ногачівка Славутського району.
Відповідно до Указу Президента України № 890/2014 за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності усім героям Небесної сотні присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
20-21 лютого 2014 року на Хмельниччині за добу знесли 11 пам’ятники Леніну. Як тоді повідомляли правоохоронці, першими, в ніч із 20 на 21 лютого зруйнували пам’ятники у райцентрах Дунаївці та Славута. Зокрема, Славуті пам’ятник зносили екскаватором. Згодом з постаментів скинули аж трьох мідних та бетонних вождів у Хмельницькому (у парку Чекмана, біля заводу «Новатор» та в мікрорайоні Ружична). Далі були Старокостянтинів, Деражня, Волочиськ, Ярмолинці, Ізяслав і вже в ніч із 21 на 22 лютого до переліку приєднався Красилів.
Щодо подій попередніх років, що вписані в історію краю, то саме 20 лютого, в Кам’янці-Подільському в 1905 році художник В’ячеслав Розвадовський звернувся із клопотанням до Імператорської академії мистецтв у Петербурзі про відкриття в Кам’янці-Подільському художнього училища з відділенням прикладних мистецтв.
А у 1967 році 20 лютого на державному рівні було прийнято низку важливих рішень знову ж таки щодо Кам’янця-Подільського. Зокрема, – постанова Ради Міністрів УРСР від 20 лютого 1967 року про підготовку пропозицій для оголошення території Старого міста історико-архітектурним заповідником. Відтак, кінець 1960-х років в історії міста характерний становленням системного підходу до охорони культурної спадщини. Реставраційні роботи отримують плановий характер, а місто починають сприймати як важливий туристичний центр.
У Проскурові 20 лютого 1918 року у місто вступила австрійська армія. Виконуючи умови Брестського миру в справі військової допомоги Центральній Раді УНР у війні з більшовиками на Україну почали просуватися війська Німеччини та Австро-Угорщини. Вступивши до Проскурова, австро-німецькі війська, які підтримували гетьманську Українську Державу, перебували на Поділлі до кінця жовтня 1918 року.
20 лютого 1690 року Нетішин та низка довколишніх сіл відійшли до рук польського воєначальника, котрий відзначився у багатьох походах та кампаніях – гетьмана Станіслава-Яна Яблоновського. З цього дня село на довгий час опиняється в руках багатої та впливової у Речі Посполитій родини – князів Яблоновських.
У 1930 мешканці Плужного підняли повстання проти більшовиків, яке поширилося на довколишні села та райони. Так, відомо, що бюро Шепетівського окружкому КП(б)У прийняло рішення про закриття церкви в селі та виселення селянських сімей. Але незабаром на вимогу громади церковну будівлю повернули. 20 лютого на вдячному молебні були присутні близько двох тисяч вірян з дев’яти сіл. Вийшовши з церкви на вулицю, жінки почали кричати: «Не чіпайте церков!», «Геть колективізацію!», «Геть радянську владу, будемо вибирати старосту!» Спершу натовп кинувся розбирати усуспільнене зерно та інвентар. Далі юрба чисельністю більш ніж 400 осіб попрямувала в сторону кордону з Польщею, імітуючи спробу його перетину, але за чотири кілометри від нього була зупинена загоном піднятих за тривогою прикордонників. Після переговорів селяни повернулися до Плужного, а далі роз’їхалися по домівках, дорогою агітуючи до спільних виступів.
На наступний день повстання охопило 22 села Плужненського району. Ще через день заворушення охопили 13 районів округи. В багатьох селах були вигнані сільські ради, розгромлені склади з посівним зерном, розібраний усуспільнений інвентар. 24 лютого з Харкова надійшов наказ кинути на села всіх активістів, а охоплені заворушеннями села оточили маневровими групами Славутського та Ямпільського прикордонних загонів, заарештувати керівників заворушень. Для ліквідації селянських повстань в Шепетівську округу були введені великі сили військ Об’єднаного державного політичного управління, які й розправилися з повсталими. В ході зіткнень вбито і поранено 49 селян, більше 2 тисяч заарештовано. Священиків оголошено конрреволюціонерами.
