8 липня 1961р. у Вінніпегу – столиці канадійської провінції Манітоба – було відкрито пам’ятник Тарасові Шевченку. Манітоба є справжнім центром українського життя: тут мешкає мало не 100 тисяч українців, тобто 15% загальної чисельності населення.
Пам’ятник авторства відомого канадського скульптора, українця Лео Мола (Леоніда Молодожанина) встановили на площі біля місцевого парламенту.
Крім того, кілька скульптурних забражень Шевченка є у місцевому «Парку скульптур Лео Мола».
У містечку Вайта цієї ж провінції погруддя Кобзаря (теж авторства Л.Мола) встановлене у місцевій школі — Shevchenko School. Поселення заснували українські емігранти, а його першою назвою було – «Шевченко».
У червні 2011р. пам’ятник Шевченкові з’явився у столиці Канади – Оттаві.
27 червня 1964р.,Вашингтон (США).
Кошти на встановлення пам’ятника Пророкові української нації до його 150-річчя зібрала тамтешня «Просвіта». Наміри спорудити монумент радянська влада назвала «недружнім актом» і «підказала» творчим спілкам зібрати підписи відомих діячів культури СРСР під зверненням до ініціаторів, де їх звинувачували у намаганні використати Шевченка «у своїх брудних політичних цілях». Дійшло до того, що дозвіл на встановлення пам’ятника був ухвалений як закон – обома палатами Конгресу США.
На церемонії зібралося понад 100 тисяч людей. Відкривав пам’ятник (авторства знову ж таки Л.Мола) екс-президент США Д.Айзенговер.
Крім Вашингтона, монументи та пам’ятні знаки встановлені у 5 містах США.
1978 р., Париж (Франція).
Погруддя Кобзаря встановлене у сквері ім.Т.Шевченка, біля українського греко-католицького собору Володимира Великого, що на бульварі Сен-Жермен (автор – київський скульптор М. Лисенко). Якщо на пам’ятник у США радянська влада реагувала вельми бурхливо, то Франції , котра вважалася «найближчим другом» СРСР з-поміж західноєвропейських держав, погруддя Кобзаря вона сама й подарувала.
Також є пам’ятники українському генію в Тулузі та Шалетт-сюр-Луен.
- 1971. Буенос-Айрес (Аргентина). Монумент подарувала столиці українська діаспора на відзначення 75-річчя української еміграції. Бронзове скульптурне зображення передає пристрасний порив геніального поета, поруч — барельєф із зображенням героїв поеми «Гайдамаки». Автор – Лео Мол.
2009р., Прага (Чехія). На площі Кінських встановлено бронзовий пам’ятник молодому Шевченкові (автор В.Зноба). Поет у європейському одязі, зображення передає силу його духу, а водночас – ліризм душі.
2002р., Варшава (Польща).
Пам’ятник височіє в одному з найкрасивіших та найпрестижніших місць польської столиці – поблизу парку Лазенки та палацу Бельведер. На постаменті викарбувані рядки з вірша Т.Шевченка «Полякам».
2005р., Канберра, (Австралія).
Між Києвом і Канберрою пролягла відстань майже 15 тис.км, тож монумент – найвіддаленіший від України. Він має назву «Думи мої…» й виконаний у вигляді кобзи.
1967р.,Куритиба (Бразилія).
Крім цього пам’ятника — у місті, де українців мешкає чимало — в країні є ще два: у Прудентополісі та Уніан-да-Віторія.
2008р, Пекін (Китай).
Монумент єдиний у Китаї (автор Ю.Сікунь). Перший варіант погруддя був геть невдалим, з головою, схиленою вперед і вниз. Посол України в Китаї звернувся до скульптора з проханням переобити зображення, і той змінив нахил погруддя та вираз обличчя – на оптимістичніший. 2016р. пам’ятник відкрили вдруге.
1973р.,Рим (Італія).
Пам‘ятник розташований біля найбільшого українського храму в Італії – греко-католицького собору Святої Софії. Це чи не найоригінальніше скульптурне зображення Тараса Шевченка – його автор Уго Мацеї відтворив Кобзаря в образі оратора у давноримській тозі.
2011р., Вільнюс (Литва).
В одному із затишних скверів Старого міста встановлений ще один з найкращих пам’ятників великому українцеві. Юний Тарас крокує вітру навстріч із книгою в руці, його погляд з надією прозирає майбутнє.
Столиця Литви відіграла велику роль у становленні особистості Т.Г.Шевченка. Художній талант і велику жагу знань у юному козачкові помітила Софія Енгельгардт – дружина господаря – і зайнялася Тарасовим вихованням, доручила навчати його іноземних мов, віддала вчитися малюванню. У Вільнюсі вперше Тарас почув гасло польських повстанців:«За вашу і нашу свободу!» — і перейнявся ним назавжди. Це місто полюбив усім серцем і на все життя. Якось написав: «Вільно… дороге моєму серцю…» Саме ці слова — українською та литовською – викарбувані на меморіальній дошці, що на будинку історичного факультету Вільнюського університету.
Ще одна пам’ятна дошка – на будинку № 10 по вулиці Пілес (Замковій), де Шевченко мешкав у 1829–1830р.р.
Загалом налічується 1384 пам’ятники Тарасові Шевченку. З них 1256 — в Україні та128 — за кордоном, у 35 країнах. Це найбільша у світі кількість монументів, встановлених діячеві культури.
Від 1911р. в Російській імперії запанувало скульптурне зображення Кобзаря у вигляді заледіве не дідуся, в кожусі та шапці-бирці. Імперську «традицію» зберегла радянська влада: їй песимістичний образ, що мав викликати почуття смутку та безнадії, — вельми імпонував. Лише починаючи з 1990-х років Тараса Шевченка почали зображувати молодим і в сучасному для нього вбранні. Нині прекрасні скульптури молодого і юного Шевченка вже є не лише за кордоном, а й в Україні.
Олена Бондаренко,
Громадський рух «Рідна країна»
