От нарешті познайомився із унікальною і креативною розробкою команди Бородянського і К. “стратегії, позиціювання і айдентики Шевченківської премії”.
Це та розробка, на яку за повідомленнями ЗМІ, очільники Міністерства культури виділили 1 мільйон 115 тисяч бюджетних коштів.
Рівень креативу розробки десь приблизно відповідає рівню робіт моїх студентів бакалаврату. Але найбільше дратує нахабство і цинізм “роздумів про нікчемну історію Шевченківської премії добородянського періоду, де декілька поважних митців отримували нагороди, про яку дізнавалися ще декілька митців”?! Ці декілька, про яких знали декілька: Олесь Гончар і Андрій Малишко, Володимир Дахно і Мирослав Скорик, Анатолій Солов`яненко і Дмитро Гнатюк, Іван Марчук і Борис Возницький, Анатолій Хостікоєв і Наталя Сумська, Оксана Забужко і Василь Шкляр.
Хоч було всяке і за Щербицького, і за Януковича, але я про інше – про головну національну премію України. Так от перед нами витвір нового ЛОГО, що “захоплює, вражає, викликає почуття гордості і де читаються літери Ш, П, тризуб і ціла аркада рамок…”.
Як тут не згадати сумні рядки, які народ приписує Тарасу Шевченку: “Україно, Україно, подивись на себе. В твоїй хаті сидить ворог і сміється з тебе.”
