«Я свою душу пустив у душу народу, і там почорнів з розпуки…»
Василь Стефаник
У народі у цей день вшановується пам’ять святого пророка Ієремії-Запрягальника, оскільки на цей час приходиться розпал польових робіт. Негода у цей день передвіщає сурову і холодну майбутню зиму. А якщо сонце сходить ясно — все літо буде гарне, погоже. У народі казали “Якщо на Ярему день погожий, то й жниво буде пригоже”. У цей час у давнину проводжали весну і зустрічали проліття.
У Києві ж в Яремин день мешканці збиралися на «маївки». Здебільшого, це робили учні з вчителями, котрі збиралися на Щекавиці і влаштовували урочисті обрядодійства.
За церковним календарем, 14-го травня вшановують пророка Ієремію, преподобного Пафнутія, священномученика Макарія, мучеників Афонських Єфимія, Ігнатія та Акакія, благовірну Тамару та ікону Божої Матері «Несподівана Радість».
Іменинниками 14 травня є:
Тамара, Марко, Ярема, Макар, Гнат.
Події 14 травня:
1853 — у США запатентували згущене молоко.
1955 — у Варшаві підписали договір про дружбу, співробітництво й взаємну допомогу між соціалістичними країнами і створили об’єднане командування збройними силами.
1975 — футболісти київського «Динамо» уперше вибороли Кубок володарів кубків.
14 травня народились:
1869 — Олександр Фомін, ботанік. З 1914 року працював в Україні. Праці присвячені питанням морфології, систематики флори Кавказу, Криму, Сибіру, Далекого Сходу й України. Після смерті Фоміна Київський ботанічний сад був названий на його честь.
1871 — Василь Стефаник, видатний український письменник, майстер експресіоністичної новели. 140 років від дня народження. Автор збірок новел «Камінний хрест», «Синя книжчека», «Дорога».
1920 — Ярослава Стецько, українська політична діячка, журналістка. Співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН.
1975 — Вакарчук Святослав Іванович, український музикант, вокаліст, лідер гурту «Океан Ельзи».
Чи знаєте ви, що:
Стефаник вважав писання, як і любов, самогубною справою. Казав: ”Люди під гнітом своєї любови калічіють”. І ще: ”Кожда дрібниця, яку я пишу, граничить з божевіллям, і нікого в світі я так не боюся, як самого себе, коли творю. Не пишу для публіки, а пишу на те, щоб прийти ближче до смерти”.
І був такий час між 1901 і 1916 роками, коли Стефаник нічого не писав. Цю паузу пояснюють по-різному: неврозом, браком грошей і була ще одна – звали її Ольга Кобилянська. Саме з 1900 року рвуться їхні цікаві стосунки, що тривали кілька років перед тим.
Стефаник якось опублікував свій сердечний список: ”Євгенія Калитовська — мій найвищий ідеал жінки. Євгенія Бачинська — моя перша любов. Моя жінка Ольга — найбільший мій приятель і мати трьох моїх синів”. Перша в списку — заміжня, другу любив на відстані. Список завершено так: ”Не ломи ребра, моє серце, я вже скінчив”. Кобилянської в списку нема. А тим часом нікому він не писав таких пристрасних листів, як їй. Їх притягувало — бо були різні: аристократка і мужик. Вона писала про його ”залізну руку”, а він — що хоче пізнати через неї Музику. Так чому ж він не вніс її до сердечного списку? Бо довелося б сказати, ким вона для нього була. Писати неправду не вмів, а правду — не хотів, бо Кобилянська була ще жива. А тому ”серце, не ломи ребра, я скінчив”.
