Зоя Михайлівна Гайдай народилася у російському Тамбові, в родині відомого фольклориста, композитора, хорового диригента і педагога Михайла Петровича Гайдая.
Коли дівчинці виповнилося 6 років, сім’я переїхала до Житомира. Тут минули Зоїні дитинство і юність.
У Гайдаїв гостювали відомі літератори, музиканти, художники. Часто бував тут і викладач музичного училища, знаний у краї піаніст і майбутній композитор Віктор Косенко. Житомиряни по кілька разів ходили на один і той самий фільм, аби послухати гру Косенка, котрий підробляв тапером у кінотеатрі.
Саме Косенко, який свого часу закінчив Варшавську та Петербурзьку консерваторії, побачив у Зої вокальний талант і став переконувати її у необхідності отримати належну освіту.
Від 1912 р. Зоя навчалася в Житомирській Маріїнській гімназії – першому на Волині навчальному закладі для жінок. У цій гімназії навчалися двоюрідні сестри Лесі Українки — Ніна і Ольга Косач; мати відомого піаніста Святослава Ріхтера — Ганна Москальова.
Водночас із навчанням у гімназії Зоя відвідувала музичне училище, де вчилася грі на фортепіано. В цьому закладі у різні часи вчилися композитори Михайло Скорульський та Олександр Білаш, диригент Вадим Гнєдаш, співачка Ольга Микитенко.
Втім — що далі вчилася Зоя на піаністку, то більше переконувалася у своєму життєвому призначенні співачки…
17 вересня 1919 р. Житомир взяли більшовики. Оскільки вони полюбляли тільки художню самодіяльність, у місті почали активно розвиватися аматорські колективи. На цій хвилі М.П.Гайдай і створив капелу Волинського губернського відділу народної освіти. Окрасою колективу, його солісткою стала його донька Зоя.
1923 р. Житомирська профспілка працівників мистецтва скерувала Зою Гайдай на навчання до Київського музично-драматичного інституту ім. М.Лисенка.
Зої пощастило: вона потрапила до класу відомої Олени Муравйової, учем якої свого часу був Іван Козловський.
Ще студенткою Зоя Гайдай почала виступати в концертах і записуватися на радіо. Тоді вперше й назвали її «сонячним сопрано»…
Восени 1927 р. Зою Гайдай запросили до Київського театру опери та балету. 11 жовтня 1928 р. З.Гайдай дебютувала в опері «Турандот» Дж. Пуччіні (у ролі рабині Ліу). А вже в першому театральному сезоні Зоя виконувала партії Тетяни в опері «Євгеній Онєгін» П.Чайковського, Маргарити — у «Фаусті» Ш. Гуно, Мікаели — в «Кармен» Ж. Бізе, Панночки — у «Майській ночі» М.Римського-Корсакова та ще кількох ролях.За якийся час її репертуар поповнили ролі Оксани з опери «Ніч під Різдво» М. Римського-Корсакова та Баттерфляй — із «Чіо-Чіо-сан» Дж. Пуччіні.
У 1930—1934 р.р., Зоя Гайдай була примою Харківського (на той час – столичного) театру опери та балету, на сцені якого створила чимало незабутніх ролей.
1934 р. столицею України знову став Київ, а Зоя Гайдай стала солісткою Київського театру опери та балету, де працювала майже 20 років. Тоді ж вона познайомилася з оперним тенором Миколою Платоновим (Слуцьким), своїм майбутнім чоловіком, який щойно повернувся з Москви і також служив у Київському театрі опери та балету.
1935 р. Зоя Гайдай та Микола Платонов взяли шлюб. Мешкало подружжя у 4-кімнатній квартирі на Пушкінській, разом з мамою і сестрою співачки. Пара випромінювала щастя, успішним було і сценічне життя співаків. Майбутнє виглядало радісним і безхмарним. У суботу, 21 червня 1941 р. в Київському державному академічному театрі опери та балету імені Т.Г.Шевченка давали оперу «Корневільські дзвони» Р.Планкета. Це був справжній тріумф зоряної пари. Того ж року Зоя Гайдай — разом з Д.Шостаковичем, І.Козловським, С. Лемешевим – отримала над престижну тоді Сталіньку премію.
У роки війни З.Гайдай та М.Платонов, разом з іншими артистами Київської опери, перебували в евакуації — в Уфі та Іркутську. Зоя брала участь у створенні фронтових бригад артистів, виступила в понад 500 шефських концертів для бійців Південного та Південно-західного фронтів, моряків Тихоокеанського флоту.
По війні Зоя Михайлівна з чоловіком повернулися до Києва. На її очах столиця поволі відбудовувалась, але родинне життя співачки руйнувалося. Розлучення було тривалим і болісним, остаточно шлюб розпався близько 1950 р. Микола Платонов переїхав до Росії, працював у Калініні, в місцевій філармонії, там і познайомився з майбутньою дружиною – співачкою Л.Борисовою. Зоя залишилася сама у великій квартирі на вулиці Пушкінській.
Цілковито віддавала себе творчості: окрім участі в оперних виставах, багато концертувала як камерна співачка – виконувала твори українських та зарубіжних композиторів, народні пісні. Побувала з гастролями в багатьох містах тодішнього СРСР, а також у США, Канаді, Китаї та інших країнах.
Колоратурне сопрано Зої Гайдай, що лунало зі сцени Київської опери, зачаровувало чудовим тембром та широким діапазоном. Наталка («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського) та інші сольні партії — а загалом понад 50 сценічних образів у її виконанні — незмінно викликали хвилі оплесків.
Зоя Михайлівна була однією з найосвіченіших українських жінок того часу. Працюючи над новою партією, вона вивчала відповідні історичні та етнографічні матеріали, експериментувала, відмовляючись від усталених стереотипів.
1955 р. завершила сценічну кар’єру. Присвятила себе викладацькій роботі у Київській консерваторії (нині Національна музична академія ім.П.Чайковського). З 1963 р. — професор. Серед її вихованок – народна артистка України Людмила Божко; солістка Київської опери Ганна Колесник-Ратушна.
Народна артистка СРСР та УРСР Зоя Гайдай, за спогадами сучасників, була милою, товариською і простою у спілкуванні людиною.
А ще вона була сильною і гідно зустріла страшний діагноз. Мало не до останніх днів самотужки кермувала своєю білою «Побєдою», з вікна якої одного з останніх своїх днів запросила друзів, ніби жартома, на власний похорон…
Зоя Гайдай померла 21 квітня 1965 р. в Києві. Похована на Байковому цвинтарі. На її честь названо одну з київських вулиць. На будинку №20 по вул. Пушкінській, де співачка мешкала у 1938—1965 рр., встановлено меморіальну дошку.
Підготувала Олена Бондаренко
