Український полiтик і громадський діяч Микола Васильович Плав’юк народився в селянській родині у с.Русів Снятинського повіту на Станіславівщині (нині Івано-Франківська область), яка на той час належала Польщі. Навчався у Русівській загальній та Снятинській загальноосвітніх школах.
З 1941р. перебував у лавах юнацтва ОУН. У 1943р. закінчив Снятинську державну торговельну школу. У 1944р. опинився в Австрії , потім у Німеччині. У березні 1945р. вступив до Другої дивізії Української національної армії, що створювалася під командуванням полковника А.Долуда для діяльності в тилу Червоної армії.
Наприкінці війни дістався до Західної Німеччини. 1946р. закінчив українську гімназію в Мюнхені, 1949-го – економічний факультет Мюнхенського університету ім.Людвіга Максиміліана. Того ж року виїхав до Монреалю (Канада). 1954р. закінчив монреальський Університет Конкордія. Слід сказати, що М.Плав’юк у 1949—1990р.р. пройшов шлях від різнороба фабрики з пошиття верхнього одягу до президента фірми з переробки м’ясної продукції канадської компанії «Есекс Пакерс», а потім — американської компанії «Джон Морел».
1959р. очолив Українське Національне Об’єднання Канади (УНО). Ініціював створення громадського об’єднання «Ідеологічно споріднені націоналістичні організації» (ІСНО), 1964р. був обраний його першим Головою.
У 1964—1979р.р. Микола Плав’юк – член Проводу Українських Націоналістів. На той час зі славетного «старого» керівництва ПУН був живий лише Ярослав Стецько, якого у 1968р. обрано головою Проводу ОУН-Б.
У 1978-81р.р. М.Плав’юк очолює Всесвітній конгрес вільних українців. 1993р. назва була змінена – постав Світовий Конгрес Українців, який представляв понад 20 мільйонів українців діаспори.
1989р.на сесії Української Національної Ради Микола Плав’юк був обраний віце-президентом Української Народної Республіки в екзилі, а після смерті Миколи Лівицького став Президентом УНР.
На урочистому засіданні Верховної Ради України Президент УНР Микола Плав’юк передав Президентові України Леонідові Кравчуку грамоту Державного Центру УНР, якою держава Україна, проголошена 24 серпня 1991р., визнана правонаступницею Української Народної Республіки. Останній Президент УНР у вигнанні передав свої повноваження обраному Президентові України. Крім того, передав Україні архіви УНР, будинки для посольств у багатьох країнах, клейноди гетьмана Мазепи, які вручають новообраним президентам України під час інавгурації, та медальйон Івана Мазепи як реліквію.
1993р. М.В.Плав’юк отримав громадянство України. В Україні займався активною громадською діяльністю: заснував Фундацію ім. О. Ольжича, видавництво ім. Олени Теліги, що видало понад 300 книг. За його сприяння були створені Всеукраїнське жіноче товариство ім. Олени Теліги та молодіжна організація «Зарево».
Нагороджений орденами Ярослава Мудрого та «За заслуги» ІІІ ступеня.
Помер М.В.Плав’юк 10 березня 2012р. в Гамільтоні (Канада). Похований на українському цвинтарі св.Володимира в Оквіллі, що за 30км від Торонто.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
