Цей день в історії Хмельниччини: 1 вересня

1 Вересня 2020 08:10

Перший день осені, вже багато років поспіль, знаменує початок нового навчального року. В давнину школи були переважно при церквах, а навчання починалось з нового церковного року – свята Новоліття (його відзначали з 1 вересня). Під час правління Петра Першого новий рік було перенесено на січень, проте дата початку навчання залишилася колишньою. Окрім цього, найважливіші сільськогосподарські роботи закінчувалися саме з приходом календарної осені, тому відпускати на навчання дітей без особливої шкоди для сім’ї можна було саме в цей час. За часів радянщини школярі також починали вчитися 1 вересня, ця дата була обрана в 1935 році. До 1984 року цей день був навчальним, але після прийняття указу “Про оголошення 1 вересня всенародним святом — Днем знань”, в перший день осені в школах проводили тільки урочисті заходи. На законодавчому рівні України День знань було офіційно встановлено 13 травня 1999 року. Тому більшість історичних фактів 1 вересня пов’язана саме з освітою.

Так, 1 вересня 1944 року після визволення області від фашистської окупації, відновили роботу школи Хмельниччини. Після трирічної перерви школярі знову сіли за парти. Оскільки більшість будівель була зруйнована або переоблаштована під інші потреби, відновлювати школи брались жителі населених пунктів. Вони ре¬монтували шкільні приміщення, самі виготовляли парти, меблі, класні дошки. Після війни до шкіл прийшло багато різних за віком учнів, серед них була велика кількість сиріт та безпритульних.

1 вересня 1956 року у Хмельницькому розпочалась історія школи №9, в ній навчалось 486 учнів і працювало 27 вчителів. Згодом, 31 жовтня 1966 року, колектив середньої школи №9 перейшов у нове приміщення, в якому працює і сьогодні. У 2001 році загальноосвітню школу №9 та дошкільний навчальний заклад №11 було реорганізовано у заклад нового типу – навчально-виховне об’єднання №9. Нині НВО №9 – член асоціації шкіл нового типу: ліцеїв, гімназій Хмельницької області. У закладі навчається 935 учнів, працює 64 педагоги.

1 вересня 1969 року у Хмельницькому в новому приміщенні учнів зустріла загальноосвітня школа №11. Старе приміщення школи розташовувалось у 50-ті роки по вулиці Маршала Рибалка (нині Бандери). Це була одноповерхова будівля, яку в 1970 році було передано у підпорядкування спортивного клубу, а пізніше, у зв’язку із новою забудовою, знесено. У серпні 1969 року була зведена нова будівля загальноосвітньої школи №11. У 1985 році середня школа №11 одержала статус асоційованої школи ЮНЕСКО. У 1999 році школа змінила структуру і отримала назву: ліцей і загальноосвітні класи, НВК №3. У 2000 році школа знову змінила свій статус і стала гімназією №2.

У 1971 році 1 вересня прийняли школярів новозбудовані корпуси середньої школи № 5 та восьмирічної школи № 11 у Кам’янці-Подільському.

1 вересня 1975 року був введений в експлуатацію Хмельницький дошкільний навчальний заклад № 38 «Світанок». Це ясла-садок комбінованого типу, розрахований на 186 дітей. Сьогодні у дошкільному закладі є групи для діток з вадами зору.

1 вересня 1976 року у Кам’янці-Подільському відкрито середню школу № 6, в селищі цементного заводу. Навчання у ній розпочали 352 учні в 10 класах.

1 вересня 1988 року у Хмельницькому була збудована і відкрита загальноосвітня школа № 2. Тоді в 44 класах почали навчатися 1343 учні, працювало 120 учителів. В 1998 році – школа змінила статус на навчально-виховний комплекс №2 (дошкільний заклад – загальноосвітня школа – колегіум).

1 вересня 1989 року прийнята в експлуатацію Хмельницька загальноосвітня школа №27. Директором школи призначено Анатолія Долинського, який на той час був наймолодшим серед директорів міста. У 2001 році школа отримала новий статус – спеціалізована загальноосвітня школа №27 з поглибленим вивченням предметів естетичного циклу.

1 вересня 2019 року у Хмельницькому запрацював новий дитячий садок «Кобзарик».

1 вересня народився подільський письменник Анатолій Свидницький. Виховувався майбутній письменник у сім’ї сільського священика, тож не дивно, що йому готувалась відповідна освіта і кар’єра. 1843 року хлопчика віддали на навчання до восьмирічної духовної школи-бурси. По закінченні її, 1851 року, він вступив до Кам’янець-Подільської духовної семінарії, де навчався протягом п’яти років. Здібний, допитливий юнак старанно вивчав грецьку, латинську, старослов’янську, французьку, польську, болгарську мови, цікавився українською історією, літературою, етнографією.

Головний твір Свидницького — роман «Люборацькі» (написаний у 1861—1862 роках, вперше надрукований у львівському журналі «Зоря» у 1886 році). Це хроніка (значною мірою автобіографічна) занепаду священичого роду Люборацьких у трьох поколіннях, на реалістично відтвореному тлі панування польських панів на Поділлі та утисків царського режиму. Свидницький дав нам можливість подивитись на Кам’янець XIX століття очима героїв роману:

«Кам’янець, як глянути на нього здалеку, стоїть в долині, а прийдеться їхати, то на горі, та ще й на якій горі! Думаєш, дивлячись: тут була колись-то кругла яма, та чиясь невідома сила провела пальцем краями і в тім місці земля репнула; середину ж зігнало до купи, а кругом став рів широченний та глибоченний. На дні річка потекла, Смотрич… Понад річкою, де місця стало, люди, що та мурашня, купки собі понагортали і жиють. Глянеш згори – голова закрутиться, глянеш знизу – шапка злетить… Смотрич обтікає город кругом, що з якого боку не їхати в Кам’янець, конче треба через воду: з Руських фільварків і мосту нема; від Цісарського (остріяцького) кордону їдуть Підзамчем та крізь фортецю, а далі мостом, ще турецьким кажуть».

Ще з 8 липня 1865 року при Кам’янець-Подільській духовній семінарії було засновано Комітет для церковно-історичного і статистичного опису Подільської єпархії, який згодом одержав офіційну назву «Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет». В 1865-1883 роках Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет більше нагадував гурток краєзнавців. Уже до 1 вересня 1868 року до Комітету надійшло переважно від священиків 774 таких історико-статистичних описів і тільки 231 із них був рекомендований до друку, з яких тільки шоста частна оприлюднена на шпальтах «Подольских епархиальных ведомостей».

Як засвідчило тодішнє рецензування рукописів надісланих до Комітету, більшість з них була виконана примітивно, без використання належної джерельної бази, що засвідчило низьку підготовку їх авторів до регіональних досліджень. Гостро критикував недосконалість багатьох досліджень членів товариства завзятий збирач і колекціонер, знавець середньовічних документів і стародруків Поділля й Волині Йосип Роллє, який наполегливо переконував організувати і належно розгорнути археографічну роботу, створити власний фонд документів за рахунок державних і приватних архівів, здійснювати публікації збірок документів та матеріалів і цим допомогти краєзнавцям більш якісно досліджувати історію та культуру Поділля.

Ірина ОЛІЙНИК, Юна МІТРАШКО

Джерело: ye.ua