Побувати у зоні антитерористичної операції хотіла вже давно. Бо коли спілкуєшся з родичами та знайомими з окупованих територій, завжди програєш у питанні: «А ти там була, що розказуєш мені?» Тож коли представники обласної організації політичної партії «Солідарність» – Блок Петра Порошенка» запропонували взяти участь у доставці гуманітарного вантажу нашим військовим на Схід, охоче погодилася.
Два тижні члени партійних осередків області збирали різні продукти: овочі, крупи, консервацію, сало, мед, печиво, інше. До благородної справи долучилися представники влади та виробники Хмельниччини. Загалом везли на Донеччину та Луганщину більше дванадцяти тонн вантажу. А ще — дитячі малюнки, сувеніри і обереги захисникам, пресу. Фуру з причіпом на іншій машині супроводжували волонтери партійної організації, голова Городоцької райдержадміністрації Віталій Кропивницький, оператор обласного телебачення Михайло Габрух, журналіст обласної газети «Подільські вісті» та журналісти-телевізійники Харківського обласного телебачення Микола Шлапак і Євген Утятников, які підсіли до нас у Харкові.
Черешні від харків’янки
Дорогу з Хмельницького обрали через Житомир, Київ, Полтаву та Харків. Це, кажуть, єдиний шлях з найменшою кількістю ямів. Треба сказати, дорога справді пристойна. А від Полтави до Харкова її взагалі будують, розширюють, ремонтують…
Через технічні несправності нам довелося пів години простояти у Харкові. На зупинці стояли місцеві. Одна жінка, почувши, що ми їдемо на схід до наших бійців, купила пакет черешень і принесла нам. Подякувала за благородну справу… А таксисти привезли більше двох десятків літрів солярки по 18 гривень за літр…
У тилу
Про наближення до воєнної зони сповістив блок пост за Ізюмом. По дорозі все частіше рухалася військова техніка. Невдовзі прибули до першої військової частини. Ні про місце розташування, ні про кількість мови вести не будемо. Навіть розмовляти по телефону тут потрібно з надзвичайною обережністю. Без цифр, назв, імен тощо.
Командир 27 бригади, що тут дислокується, та солдати щиро дякували за продукти. Хоча, кажуть, армійське забезпечення нині непогане, все ж, домашні смаколики та зустріч з земляками — надзвичайно приємне доповнення до армійських буднів. Стішилися і новинам з області — патріотичним збіркам, які передали з обласної ради, газетам «Подільські вісті», іншій літературі. Хоча нині у тилу солдати займаються побутовими справами, все частіше доводиться виконувати певні завдання командування, «ходити на роботу», як тут кажуть.
Користуючись можливістю, хмельничани передавали привіти рідним, розповідали журналістам про службу. А ще – почастували смачним солдатським борщем.
Настрої наполовину
До Артемівська шлях пролягав поблизу Славянська. Саме тут побачили перші руйнівні сліди смертоносної зброї. Розбомблений місток об’їжджати доводиться по понтону. А понівечені будинки не поспішають відновлювати. Цей наочний подих війни і трагедії України сам по собі перевав бесіду у машині, змусив задуматися, щось переоцінити. Страху як такого не відчувалося, проте біль від побаченого вже не покидав.
У військовій частині Артемівська завітали до одного з підрозділів 8 бригади. Командир загону, підполковник Ігор Ковбасюк, який родом з Ізяслава, на сході вже більше року. Про забезпечення каже, що доволі пристойне. Що стосується харчів. А от техніки не вистачає. Тим більше сучасної. У розпорядженні три ЗІЛи, Урал від ЗСУ, а волонтери з Хмельниччини, Донецька пригнали кілька позашляховиків. Благодійники навідуються сюди з допомогою по кілька разів на місяць. Причому з різних регіонів України.
Поки розвантажували фуру, командир кілька слів сказав і про настрої населення.
– П’ятдесят на п’ятдесят. Є багато таких, які налаштовані проти нас. Був випадок, коли за паркан частини кинули гранату. Тоді чудом ніхто не загинув…
Дух свідомих і непохитних патріотів надто сколихнули прості, але дуже щирі дитячі привіти. Ці яскраві аркуші паперу, розписані дитячими долонями, змушують стискатися серця найсуворіших чоловіків. Малюнки справді тремтять у руках бійців.
Надзвичайно необідний і дуже дефіцитний товар – воду ми привезли для наших земляків, які будують третю лінію оборони на Донеччині. Спрага – ось що найбільше докучає чоловікам. У степу, куди їх вранці вивозять працювати до вечора, зрозуміло, джерела немає. А та криниця у населеному пункті, де дислокуються, не встигає набирати воду. На день кожен з них випиває близько трьох літрів. Купувати по 80 копійок за літр теж дороге задоволення, якщо врахувати, що всіх будівельників майже 200 чоловік…
Городоччанин Анатолій Ференс, який керує будівництвом, розповів, що укріплення завершили на 90 відсотків. Залишилися лише оздоблювальні роботи. Каже, що завершити мали раніше, проте доволі часто виникали ситуації, коли певні роботи доводилося удосконалювати по мірі будівництва. Адже ми давно не воювали, а обов’язково потрібно врахувати всі нюанси і вимоги захисту від сучасної зброї. Також будівельники щиро дякували за потужну допомогу голові Хмельницької обласної держадміністрації Михайлу Загородному, котрий не раз вже навідувався сюди.
Гуманітарку передали і бійцям 72-ї бригади, яка дислокується у Волновасі. А начальник тилу 30-ї бригади, шепетівчанин з позивним «Печера», крім іншого повіз землякам намальовані дитячі привіти.
Що ж просять сьогодні військові – якщо можна вжити це слово – їм дуже необхідні миючі засобі, вода, запчастини, одяг. До прикладу, костюми для механіка-водія. А ще зазначають, бажано французькі, з багатьма кишенями…
Побажавши на прощання, як завжди, якнайшвидшої перемоги і миру, наш кортеж рушив далі. На Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Новоайдар, щоб нарешті привезти необхідне на саму передову – Кримське та Трьохізбенку.
