marichkanews.com
В центральній бібліотеці міста Хмельницького напередодні Дня Гідності та Свободи відбулася презентація книги «Пам’ять жива», створеної військовослужбовцями, що дислокуються в Слов’янську, та викладацьким складом авіаційного коледжу.
Презентація книги у Хмельницькому здійснювалась працівниками авіаційного коледжу – Світланою Фірсовою та Оленою Забуруновою. Присутніми на заході були студенти та викладачі Хмельницького політеху.
У книзі, яка стала однією з форм вшанування пам’яті, зібрані короткі біографічні відомості про загиблих військовослужбовців ЗСУ в період окупації Слов’янська. «Пам’ять жива» вийшла 19 квітня 2016 року, в ній зображені біографії воїнів, які загинули при обороні міста Слов’янськ. Джерела для написання книги – вирізки з газет, розповіді бійців, листи родин. Ця книга – пам’ять про тих, котрі віддали своє життя за мирну країну.
Перша стаття книги розповідає про військові дії періоду окупації у місті, написана прес-офіцером 95-ї окремої аеромобільної бригади Романом Запорожченком.
Світлана Фірсова розповіла, що деякі бійці пишуть їй прямо на телефон свої переживання. Вона зачитала повідомлення одного з них: «Наша жизнь не станет прежней, мы не вернемся теми, какими были когда-то, теми, кем были до войны. Мы навсегда стали иными, не нужно нас за это осуждать. Поймите, вернулись тела. Сознание, мысли и чувства навсегда останутся там. Там, где боль и пустота».
В кінці гості, які презентували книгу, увімкнули відеоролик із загиблими бійцями 95-ї бригади і закликали присутніх вшанувати героїв хвилиною мовчання. Не просто було дивитись те відео, тому що на екрані були висвітлені фотографії, на яких загиблі були сфотографовані ще в сім’ях, щасливі, усміхнені, а потім бачиш їх із чорними стрічками в кутику світлини. Через неймовірно велику кількість зареєстрованих імен загиблих хвилина мовчання перетворилась на кілька важких хвилин… Деякі присутні не могли без сліз реагувати на побачене.
Хотілось би завершити статтю передсмертними словами бійця – жителя Слов’янська, в пам’ять всіх, хто поліг за нашу волю і незалежність: «Пішов відлік… У мене хвилин 10 максимум залишилося… Як усе болить, палає, розривається, рук та ніг не відчуваю. Хлопці, що зі мною? Я навіть озирнутися не встиг. Земля пішла з-під ніг… і ось я лежу, нічого не розумію. Ні, сам себе обманюю, розумію я все. 7, 6, 5… Це ж все, це кінець. І не треба відводити очі, не плачте, бо щось і мені груди стискати починає. Краще протріть мені очі, бо, мабуть, кров залила і погано я бачу. А може, це вже не через кров? Як хочеться жити, ще багато чого зробити не встиг. Ви тільки не забувайте про мене, хлопці, ані через рік, ані через десять. Приходьте до мене, розмовляйте зі мною, ніби я живий. Будьте впевнені, я вас почую, хоч не відповім. Я буду чекати, знайте, завжди. Холодно, як холодно… Дякую вам за все, рідні мої побратими. Радий, що познайомився з вами, що ви були моїми друзями, що з вами я пізнав, що таке справжнє життя. Прийшов і мій час. Хлопці, вибачте, якщо образились. Обіймаю, побачимось там. Холодно мені, як же холодно…»
Автор – Ольга Янча
