Хмельничанина, старшого лейтенанта 95-ї аеромобільної бригади Дмитра Іваха, який 18 січня загинув від осколкового поранення у боротьбі за Донецький аеропорт, витягуючи з поля бою свого побратима, поховали 22 січня, у День Соборності. В останню дорогу 25-річного десантника проводжали сотні містян. Як розповіли побратими,18 січня, їхня рота вела бій з бойовиками, щоб ті не закрили коридор до донецького аеропорту. Тоді їх накрили “Градами”. Дмитру осколок влучив у голову, смерть була миттєвою.
Дмитро Івах. Фото з архіву
Капітану Володимиру Марковському, який віддав життя, обороняючи аеропорт, в рідному селі Улашанівка Славутського району поставили пам’ятник. 26-річний боєць 95-ї аеромобільної бригади урятував життя бійцеві, пожертвувавши своїм. 20 січня його не стало. Того чорного вівторка десантники їхали на підмогу кіборгам і потрапили у засідку.
Володимир Марковський. Фото vk.com
Герой України, 41-річний Іван Зубков з позивним «Краб» з Деражні, служив у роті вогневої підтримки 90 батальйону, 81 бригада. Останній раз виходив на зв’язок 20 січня, коли повідомив, що лежить під завалами Донецького аеропорту.
Поховали його 30 квітня у Деражні. Іван Зубков брав активну участь у революції Гідності, згодом вирушив захищати цілісність країни на Схід. Там його призначили командиром десантної роти. Військовий боровся за летовище до останнього, навіть будучи пораненим, та загинув під завалами. Згодом його тіло ідентифікували за допомогою тесту ДНК. У чоловіка залишилась дружина та двоє неповнолітніх дітей.
Іван Зубков. Фото tsn.ua
Батько трьох дітей з села Нижнє, що на Деражнянщині, Василь Григорьєв так і не дочекався медичної допомоги у Донецькому аеропорту. Залишений напризволяще боєць помер 20 січня від больового шоку. Лише за місяць знайшов спочинок у рідній землі. Після того, як під Василем і майже півсотнею його побратимів підірвали підлогу у центральному терміналі, більшість з них провалилось з дев’ятиметрової висоти, а зверху – засипало уламками. Григорьєву та ще майже десяткові бійців пощастило – товариші встигли витягнути їх з-під завалів. Василю, якому під час падіння розтрощило ноги, надали першу допомогу: ввели знеболююче і наклали джгут. Отримавши наказ швидко відступати, кіборги залишили своїх важкопоранених, серед яких був і Григорьєв, запевнивши їх: керівництво вже відправляє за ними «Ластівки» – автомобілі швидкої допомоги. Лише за декілька тижнів рідні дізнаються: хлопці так і не дочекались обіцяної допомоги, за ними ніхто не повернувся.
Василь Григорьєв. Фото надане побратимами
Кам’янчанин Валерій Лізвінський 16 січня в останній розмові з рідними сказав, що проти них використовують так звану “хімічну зброю”. Він сказав: “Нас чимось травлять”. 31 січня до його дружини зателефонували невідомі з Донецька, сказали приїжджати за тілом. Жінка не повірила у смерть чоловіка і довго намагалась його знайти. Загинув він 20 січня, а поховали героя аж 22 лютого.
Валерій Лізвінський. Фото vk.com
Руслан Присяжнюк, який родом із села Буцні Летичівського району, востаннє говорив із дружиною 20 січня. Перебуваючи у Донецькому аеропорту, він казав, що отримав поранення. Рідні до останнього вірили, що він живий, та продовжували пошуки. Поховали кіборга на Київщині, де він проживав з дружиною, аж 26 лютого.
Руслан Присяжнюк. Фото letadm.gov.ua
У старшого солдата Руслана Коношенка з Кам’янця-Подільського також залишилося троє дітей. Кіборг до останнього боронив аеропорт у Донецьку. Після запеклих боїв за летовище від нього не було вже жодної звістки. Загинув він 20 січня, десантника в полоні розстріляли терористи. А поховали бійця 95-ї аеромобільної бригади аж у квітні в рідному місті. На кулеметника Руслана полював сам Моторолла.
Руслан Коношенко. Фото kam-pod.gov.ua
Сили АТО покинули аеропорт Донецька 21 січня 2015 року. Оборона летовища тривала 242 дні, а його захисників прозвали “кіборгами”. Вперше їх так назвали самі бойовики, охарактеризувавши таким чином стійкість українських бійців.
