vidia.org
Северин Наливайко народився десь у першій половині 1560-х років у Гусятині на Тернопіллі (за іншою версією — в Кам’янці-Подільському, ще за іншою – в Острогу). Український військовий діяч, козацький ватажок. Один із керманичів антипольського повстання 1594-96 рр.
Знову ж таки, дехто з істориків припускає, що Наливайко походив зі збіднілого боярського роду, дехто – що зі звичайної родини, в якій батько займався кушнірством.
Поміщик Марчин Калиновський привласнив землю Наливайків. Батько Северина спробував відстояти своє право, та його так побили, що невдовзі він помер. Родина змушена була виїхати до Острога, де мешкав старший брат. Вочевидь, саме брат сприяв тому, що Северина взяли до приватної дружини князя Костянтина Василя Острозького. Згодом Наливайко став сотником княжої надвірної корогви. Брав участь у придушенні козацького повстання під проводом полковника війська Запорозького Кшиштофа Косинського (1591-93 рр.), через що сильно і надовго зіпсував стосунки із запорозьким козацтвом.
1593-го року Османська імперія оголосила війну Австрії. У похід мав вирушити й кримський хан, щоб ударити по Угорщині. Великий похід татарів через усю Україну був дуже для польських та українських земель небезпечним. Польський король видав універсали із закликом до всіх створювати загони самооборони. С. Наливайко відпрошується у князя Острозького і створює та очолює козацький загін, із яким рушає на Брацлавщину, попередньо повідомивши про те, що готовий взяти участь у обороні.
Однак гетьман Станіслав Жолкєвський був негативно налаштований проти козацтва і Наливайка з його військом на службу не взяв. Северин вирішив іти на Волощину самотужки. Під час походу розбив татарський загін, захопив зброю й кілька тисяч коней. Звернувся до низових козаків-запорожців, пропонуючи злагоду та спільні дії. Свою пропозицію підкріпив перепрошенням та коштовним подарунком у півтори тисячі коней, і запорожці погодилися.
У жовтні 1594 р. Северин Наливайко та козаки під проводом отамана Григорія Лободи пішли новим походом на Волощину. На той час військо Наливайка нараховувало близько 12 тисяч людей. Під час походу край було цілковито спустошений, а місто Ясси — спалене.
Тим часом молдовський господар, зазнавши великих втрат, розірвав відносини з Туреччиною і присягнув королю Рудольфу ІІ. На початку січня військо Наливайка знову пішло на Волоські землі, але вже як союзники. Цього разу були знищені частина Білгорода, Килія та ще кілька селищ довкруж гирла Дунаю. Козаки захопили багату здобич, відсвяткували Великдень і рушили до Пикова.
Восени 1594 р. Наливайко зі своїми козаками та частково – міщанами впень розбили військовий загін брацлавської шляхти. Королю Сигизмунду ІІ свої дії Северин пояснив як помсту Калиновському за кривду:«Пан Каліновский моєму батьку без усякої причини ребра поламав, і таким чином батька мого зігнав зі світа, а я за сю велику кривду, не будучи свідомим правних способів і не маючи коштів і накладів, потрібних для процесу, як чоловік бідний, признаюсь до того — постановив був над ним помститися…»
Затим Наливайкові козаки взяли замок, конфіскували армату, знищили міські й земські акти. До літа у Брацлаві правив народ. Улітку 1595 р. на Україну посунуло кварцяне військо (наймане, яке використовували головним чином для охорони кордонів та придушення народних невдоволень. Утримувалося за рахунок 4-ї частини (кварти) від прибутків з королівських маєтків та складалося з піхотинців і кавалеристів).
Після завершення війни з турками господарем Молдови був призначений ставленик поляків Ярема Могила. Сам край знову став васальною територією Туреччини, крім того – «буферною» зоною між двох потужних імперій.
Оскільки вести військові операції проти турків козакам на той час було зась, то й користі від них полякам уже не було жодної. Польський уряд вирішив покласти козаччині — «українним своєвольствам» — край. Варто згадати, що іще 1593 р. польський Сейм оголосив козаків «бунтівниками та ворогами держави», проте ці грізні ухвали залишалися тільки папером, а козаки панували на всьому кордоні – від Дніпра до Східного Поділля — збираючи контрибуцію, харчі та оселяючись по хатах, де заманеться.
Восени 1595 р. Северин Наливайко повернувся з Угорщини й не гаючи часу рушив на Волинь. У Луцьку тоді тривали ярмарки та судова сесія, на які поприїздили шляхтичі та купці. Мешканці міста, всмерть перелякані, вийшли до Наливайка делегацією на чолі з єпископом Мацейовським і запропонували великого відкупного.
Та Наливайко, взявши викуп, ще й пограбував околиці Луцька, а затим рушив на Білорусь, захопив Слуцьк, узяв армату і величезний викуп. Поки на допомогу містянам ішло литовське військо, Северин уже гайнув на Бобруйськ, а далі взяв Могилів. У січні 1596 р. повернувся на Волинь, де, виконуючи доручення князя Острозького, спустошив скарбницю та маєтки першого унійного єпископа Луцького і Острозького Кирила Терлецького та його брата Яроша, зокрема, Будераж (нині Рівненська область). Від цього часу Северин Наливайко в очах сучасників стає оборонцем православного люду і православ’я загалом, а в очах польської корони – лютим ворогом.
Утиски Терлецького, який мав достатньо великий авторитет у польського короля Сигизмунда ІІ, викликали неабиякий королівський гнів: король вирішив іти військовим походом проти Наливайка. Вів передовий загін князь Кирик Ружинський, запорозький отаман, який пересварився був із наливайківцями. Литовську частину війська очолював полковник Богдан Огіньський.
Козаками керували Григорій Лобода, Матвій Шаула, Сасько Федорович і Криштоф Крепмський, які перед загрозою наступу королівського війська об’єдналися з Наливайком.
Відбивши наступ поляків під Білою Церквою, козаки та військо Наливайка відступили на Лівобережжя. Після поразки в Солоницькому бою частина козацької старшини змовилася, захопила Наливайка, Шаулу та інших ватажків повстання і видала їх командувачу коронного війська Станіславу Жолкєвському в обмін на обіцяну амністію. Проте Жолкєвський віддав наказ вирізати переважну більшість козаків. Самого Северина Наливайка привезли до Варшави, де піддали жорстоким тортурам, а затим четвертували.
Про Северина Напливайка складено багато дум, пісень і оповідей. Про нього писав Тарас Шевченко у поемі «Тарасова ніч». Героїчному повстанню Наливайка присвячені романи Миколи Вінграновського, Івана Ле, В.Кулаковського, О.Дмитрука. Про Наливайка згадує Ліна Костенко в поетичному романі «Маруся Чурай».
У Гусятині встановлено пам’ятник С.Наливайку.
Відомо, що С. Наливайко мав двох братів і сестру Олену. Старший брат Дем’ян був священиком домашньої церкви князя Костянтина Острозького та викладав у Острозькій академії, другий брат займався шевством у Острозі.
Олена Бондаренко, Громадський рух «Рідна країна»
