ukrhistory.com.ua
Іван Підкова (Іван Серп’яга, Іван Вода) — козацький кошовий отаман, молдовський господар (1577—1578), рідний брат молдовського господаря Івана III Воде Лютого.
Достеменно ні рік, ні місце народження майбутнього козацького лицаря не відомі.
Здається, Іван Підкова побачив світ Божий чи в Молдові, чи на Брацлавщині, десь близько 1533 року. За одними переказами, батьків його вбили татари, коли він був іще немовлям, а козаки врятували дитя й виховали за своїми звичаями. Принаймні, про це згадується у народній думі «Люлі-люлі немовляті Івоні», що її інтерпретував Йосип-Богдан Залеський.
За іншою версією — татари вбили Іванових рідних, коли у хлопця вже вус засіявся, а наречену забрали в ясир, тож він зібрав на Брацлавщині цілий полк однодумців і рушив на Січ, аби помститися за кревних.
Разом із товариством Іван Серп’яга (так тоді називався) прибув до козацької засіки, що розташовувалася на березі Дніпра неподалік Черкас. Було це близько 1550 р. Мав Іван надзвичайний зріст – 2м 30 см — і велику фізичну силу: зупиняв, ухопивши за заднє колесо, воза, запряженого шістьма кіньми; волячим рогом пробивав дубові ворота; ламав руками підкови (звідси й прізвисько, що дістав його на Січі – Підкова). Ще кликали його Волошенином (тобто тим, хто походить із Волощини, молдованином по-сучасному).
Ходив у морські походи під орудою отамана Самійла Кішки, згодом і сам переможно водив козацькі чайки на Очаків, Кафу, Ґезлев.
На початку листопада 1577 р. Іван Підкова оголосив, що є рідним братом господаря Молдовського князівства Івана ІІІ Воде Лютого (Хороброго), страченого у липні того ж року турками. (Довідка:10 липня 1574 р.у битві з османами й татарами біля Кагульського озера, при допомозі бояр-зрадників, військо молдовського господаря І.Воде Лютого, який боровся проти поневолення свого краю, зазнало поразки. Біля с. Рошкани молдовське військо та козаки, які прийшли йому на допомогу, три дні звитяжно билися в цілковитому оточенні. Іван Воде Лютий вирішив здатися з умовою збереження життя собі та своєму військові, однак турки порушили домовленість. Господареві відтяли голову, а тіло прив’язали до чотирьох верблюдів, яких погнали в різні боки. Так само замордували його соратника — козацького отамана Івана Сверчевського. Страчені були майже всі, хто не загинув у бою. Новим господарем Молдови став Петро VI Мірчич (Кульгавий), а край був розграбований дотла.)
Підкова заявив про свої законні права на престол Молдовського князівства. Військо кошового отамана Підкови,за підтримки козацьких загонів під проводом отамана Якова Шаха, завдало нищівної поразки Мірчичу і 30 листопада 1577 р.звільнило Яси – на той час столицю Молдови. Іван Підкова був проголошений молдовським господарем. Найперше сформував новий уряд, призначивши в ньому козаків на чільні посади.
Отаманові Шаху було доручено пильнувати «за всім валахським людом». Підкова офіційно розірвав відносини з Високою Портою та звернувся до польського короля Стефана Баторія з проханням про протекторат, але той ані погодився, ані відмовив.
1578р. 100-тисячне військо Османської імперії на чолі з султаном Мурадом III увійшло до Молдови. Султан погрожував Польщі великою війною, якщо та підтримає Підкову. Тож Стефан Баторій почав і собі збиратися в похід супроти козацького господаря Молдови.
Іван Підкова з військом відступив на українські землі. Яків Шах, який на той час гостював у брацлавського воєводи Януша Збаразького, передав Підкові воєводину пораду: мовляв, для примирення з польським королем господареві слід їхати до Варшави. Підступ був очевидним: у дорозі Підкову супроводжували численні польські жовніри – нібито для охорони. Король замість перемовин наказав кинути отамана до в’язниці й на вимогу султана Мурада ІІІ звелів його стратити. За голову Підкови Стефан Баторій отримав від молдовського господаря Петра VI щедрі подарунки — п’ятдесят биків, породистого коня, чотири діжки вина та дві діжечки маринованих лимонів.
16 червня 1578 р. на площі Ринок у Львові, за великої кількості люду та у присутності османських послів, Івана Підкову було страчено. Докладно останні хвилини життя славного козацького лицаря описав у своїй хроніці історик Бартоломей Зіморович.
Так, в останньому слові перед стратою Іван Підкова сказав: «Мене привели на смерть, хоча в житті я не зробив нічого, аби заслужити на такий кінець. Знаю одне — завжди я боровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів християнства та завжди діяв для добра і захисту своєї Батьківщини. Було в мене єдине бажання — бути їй опорою і захистом проти невірних, аби вони лишилися у своїх краях і не переходили Дунай». Затим випив келих вина, постелив на землю килимок і помолився. Щойно кат відрубав йому голову, як із розташованої поруч міської ратуші, страхітливо гримкочучи, відпав великий уламок даху…
Тіло Івана Підкови забрали руські братчики і поховали в місцевій Успенській церкві. Вночі могилу люди засипали трояндами. Згодом черкаські козаки викрали тіло свого отамана, перевезли до Канева та поховали в одному з православних монастирів під Чернечою горою, де вже спочивав Самійло Кішка. Згодом поруч знайшов спочинок і Яків Шах.
Козаки після смерті отамана здійснили шість походів на Молдову разом із його братом Александрелом.
Яків Шах помстився за Івана Підкову, наказавши повісити 18 зрадливих молдовських бояр. Султан вимагав стратити Якова Шаха, на те козацька старшина усунула його з гетьманства і заслала до Канівського монастиря, де за якийся час він постригся в ченці.
Перший пам’ятник Іванові Підкові виготовив власним коштом львівський скульптор Петро Кулик 1981 р. Пам’ятник нібито з’явився на площі, що згодом стала носити ім’я Підкови, вночі й без жодного дозволу влади. Тій нічого не лишалось, як дати доручення зробити напис на постаменті: «Іван Підкова — герой спільної боротьби російського, українського та молдавського народів проти турецьких поневолювачів. Страчений польською шляхтою у Львові 16 червня 1578 року». Однак слово «російського»раз-по-раз опинялося під шаром фарби, аж поки, вже за часів Незалежності, його не прикрили металевою підковою.
uahistory.info
Пам’ятники Іванові Підкові встановлені також у Черкасах та Каневі.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
