holos.fm
Легендарний генерал-хорунжий Тарас Чупринка, головнокомандувач Української Повстанської Армії, Голова Секретаріату Української Головної визвольної ради — людина, чиє життя було одним із яскравих спалахів на овиді багатовікової боротьби за волю України.
Роман Шухевич народився у Львові 30 червня 1907 р. в родині Осипа-Зиновія Шухевича та Євгенії Шухевич (з дому Стоцької).
З роду Шухевичів походили відомі політики, військові, релігійні, громадські та культурні діячі. Романів дід, Володимир Шухевич – відомий педагог і етнограф, автор п’ятитомного дослідження «Гуцульщина», перекладеного багатьма європейськими мовами. Натхненний дідовими розповідями про опришків – галицьких селянських повстанців – хлопчик змалку марив подвигами народних месників Довбуша, Пинті, Шугая.
Раннє Романове дитинство минуло у містечку Краковець на Львівщині, де батько працював у повітовому суді. 1914 р. родина переїхала до Кам’янки-Струмилової (нині Кам’янка-Бузька), куди Осип Шухевич дістав призначення суддею. Тут Роман закінчив початкову школу. Тут, на українському зібранні, вперше почув спів «Ще не вмерла Україна…» і схвильований виступ свого батька, побачив синьо-жовтий прапор.
У 1917—1925 рр. Р.Шухевич навчався в Академічній гімназії у Львові, мешкав у батькової мами Герміни. На його очах відбувалися вікопомні події – створення 1 листопада 1918 p. Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР),звитяжні змагання Української Галицької Армії (УГА) з польськими військами. Батько обійняв посаду повітового політичного комісара ЗУНР у Кам’янці-Струмиловій; стрийко (батьків брат) Степан – один із найкращих на той час адвокатів, став курінним отаманом Легіону Українських Січових Стрільців. У 1921-22 рр. кімнату в оселі пані Герміни винаймав полковник Євген Коновалець, спілкування з яким значною мірою вплинуло на зміцнення світогляду гімназиста.
У гімназії Роман мав переважно відмінні оцінки, займався музикою та співом, разом із братом Юрієм закінчив музичний інститут ім.М.Лисенка. Згодом брати виступали на сцені Львівського оперного театру – Юрій співав, Роман акомпанував — та у складі вельми популярного естрадного квартету «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси») під орудою Євгена Козака, майбутнього українського композитора.
Був Роман неабияким спортсменом – бігав, плавав, грав у баскетбол, волейбол, футбол, займався лижами, планеризмом. Брав активну участь у «Пласті» — патріотичній скаутській організації.
По завершенні гімназії склав вступні іспити до Львівської політехніки на «дуже добре»,проте не був прийнятий– через інформацію про участь в Українській військовій організації (УВО). Тож перший рік навчався у Данцігу (з 1945 р. – Гданськ). У вересні 1926 р. вступив на другий курс відділу будівельної архітектури Львівської політехніки – на прохання батька цьому сприяв професор А.Ломніцький.
У червні 1934 р. отримав диплом інженера. Перед тим у житті молодого чоловіка сталася подія, яка, власне, визначила всю його подальшу долю. За дорученням крайового керівництва УВО Р.Шухевич та Б.Підгайний 19 жовтня 1926 р. вчинили замах на польського шкільного куратора у Львові С.Собінського, який втілював жорстоку антиукраїнську політику в шкільній освіті. Стріляв Підгайний, револьвер Шухевича дав осічку. Відтоді, за словами одного з товаришів, «…життя Романа стало ходінням«по лезу»…
У 1928–1929 рр. Шухевич служив у польській армії, успішно закінчив підстаршинську артилерійську школу, проте через донос до поліції про належність до УВО був скерований простим вояком до однієї з гарматних частин на Волині.
2 лютого 1929 р. у Відні постала Організація Українських Націоналістів, до якої увійшов і Шухевич. 1930 р. він — один із керівників українських акцій масової непокори, які охопили цілу Галичину. У відповідь польський уряд запровадив пацифікацію – тотальне знищення українських господарських та культурних установ, арешти й катування (часто прилюдні) українських активістів.
15 червня 1934 р. у Варшаві представник бойової групи ОУН Григорій Мацейко вчинив атентат на польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького, організатора пацифікації. У зв’язку з убивством Перацького багатьох членів ОУН було заарештовано. 18 червня арештували й Шухевича, 7 липня доправили до концтабору в Березі Картузькій.
На процесі у Варшаві було засуджено частину членів ОУН на чолі з С. Бандерою. Окремий процес над крайовим активом ОУН відбувся у Львові 25 травня -26 червня 1936 р. Р. Шухевича та сімох його колег звинуватили у підмові або наказі вбити секретаря генконсульства СРСР у Львові А. Майлова, тюремного комісара В. Кособудзького та ще низки осіб. Адвокат С.Шухевич блискуче побудував захист свого небожа, і Романа обвинуватили лише у належності до УВО та ОУН, засудивши до 4 років ув’язнення, які зменшувалися до 2-х у зв’язку з амністією. 27 січня 1937 р. Шухевич вийшов на волю, пробувши півроку в концтаборі й два роки у тюрмі.
По звільненні мешкав разом із родиною – дружиною Наталею та сином Юрієм – у Львові. Добре оплачувану роботу «політично неблагонадійному» знайти було майже неможливо, сім’я бідувала. В березні 1937 р. Шухевич створює першу в Галичині рекламну компанію – «Фама», яка, крім основної діяльності, стала легальним прикриттям для ОУН. В осередках «Фами», створених за приницпом «свій до свого по своє» у багатьох містах Галичини та Волині, працювали здебільшого колишні політв’язні – «оунівці», яким було складно влаштуватися на роботу. Шухевич виявився успішним бізнесменом, його однодумці мали заробіток і продовжували нелегальну діяльність.
1938 р. на Закарпатті постала Карпатська Українська держава. Наприкінці грудня Р.Шухевич та І.Бутковський таємно переходять польсько-чехословацький кордон і на Різдво дістаються Хуста. Шухевич бере часть у створенні Генерального штабу національної оборони Карпатської України та в боях проти угорських окупантів, дивом уникає загибелі. Після окупації Карпатської України у березні 1939 р. Угорщиною дістається до Австрії, потімопікується зв’язковим пунктом ОУН у Данціґу.
Від осені 1939 р. Роман Шухевич мешкає у Кракові, організовує нелегальні переходи кур’єрів Проводу українських націоналістів (закордонна частина ОУН під керівництвом А.Мельника) в Україну через німецько-радянський кордон.
Тим часом відсутність спільного бачення й тактики боротьби за незалежність України між ОУН та ПУН призводить до розколу: постають ОУН(м) – А.Мельника та ОУН (б) – С.Бандери. остаточно розкол оформився 10 лютого 1940 р., коли у КраковістворивсяРеволюційний Провід ОУН на чолі зі С. Бандерою. Р. Шухевич увійшов до складу Проводу ОУН(б), очолив Крайовий провід на«західноокраїнних» українських землях, які за пактом Молотова — Рібентропа відійшли до Німеччини (Підляшшя, Холмщина, Надсяння та Лемківщина).
Роман Шухевич розумів, що німці не будуть толерувати українські незалежницькі наміри. Однак думав «перехитрити» нацистів. Свідки згадують, що якось Шухевич зауважив: «Я не вірю в їх добру волю визнати Україну самостійною державою. Вони нас тепер потребують і використають, бо ще не знають, як їм піде війна на Сході, але як Гітлер думає, що нас перехитрить, то помиляється, бо ми маємо свої плани».
Шухевич активно розбудовує організаційну мережу ОУН, паралельно починаються постійні військові вишколи. Навесні 1941 р. Провід ОУНдомовляється з німецьким командуванням про вишкіл Дружини Українських Націоналістів, які мали воювати на території України проти більшовиків, і погоджується очолити ДУН з тим, щоб перетворити її на основу майбутньої української армії.
Після інтенсивного вишколу Український легіон 22 червня 1941 р. переправився через Сян і вранці 30 червня 1941 р. вступив до Львова, на той час уже залишеного радянськими військами. Увечері цього ж дня у Львові був проголошений Акт відновлення Української Держави. Голова тимчасового Українського Державного Правління Я.Стецько призначив Р.Шухевича заступником військового міністра. Однак уже 3 липня державний підсекретар Кундт заявив членам новоствореного українського уряду, що проголошення української держави незаконне, оскільки не погоджувалося з керівництвом Райху. Я.Стецько, С.Бандера та інші очільники ОУН(Б) затримані й доправлені до Берліна.
16 липня німецьке керівництво ухвалює рішення про неприпустимість незалежності України та про розподіл її території між Польським генерал-губернаторством, Румунією; частина земель входить до райхскомісаріату Україна або підлягає військовій адміністрації.
22 листопада 1942 р. особовий склад українського батальйону відмовився від продовження контракту з німецькою армією, а 5 грудня понад 20 осіб старшинського складу були ув’язнені в ґестапо у Львові. Після Різдва 1943 р. Шухевич і кілька старшин вирвалися з ув’язнення.
Обійнявши посади Голови Бюро Проводу ОУН і Головного Командира УПА, Р.Шухевич — «Тарас Чупринка» — очолив український визвольний рух. Активно зміцнювалися підпільні осередки ОУН та відділи УПА; будувалися підземні приміщення для людей і матеріальних ресурсів; був організований вишкіл розвідників, медичної служби; створювалися загони УПА в Карпатах, формувалися бойові підрозділи з представників поневолених народів.
На Великому Зборі Української Головної Визвольної Ради (УГВР) 11-15 липня 1944 р. Р.Шухевич очолює підпільний уряд України – Генеральний Секретаріат УГВР.
З ім’ям Романа Шухевича пов’язана боротьба Української Повстанської Армії від її створення у 1943 р. до 1950-го, коли Головний Командир УПА загинув від рук енкаведистів. Р.Шухевич говорив: «Такої геройської боротьби взагалі не знає історія людства…На героїзмі УПА і визвольно-революційного підпілля будуть виховуватися нові українські покоління».
Разом зі своїм військом «Тур» (іще одне псевдо Р.Шухевича) пройшов сотні кілометрів теренами тодішніх Дрогобицької, Львівської, Станіславської й Тернопільської областей, часом долаючи лютий біль, який не давав перепочинку. У червні 1947р., коли болем супроводжувався кожен рух, після тривалих умовлянь Провідника доправили до Львова, де його таємно обстежив лікар М.Лотович. Були виявлені серйозні захворювання серця, шлунку, а також ревматизм суглобів. У 1948—1949pp. P.Шухевич та його зв’язкова Г. Дидик нелегально дісталися до Одеси, де генерал, просто під носом у НКВС, пройшов лікування на одному з курортів. І знову повернувся до боротьби.
НКВС-МДБ ні на мить не полишало намірів знищити УПА та її керівників. Усвідомлюючи, що сили нерівні, а також сподіваючись, що головні політичні гравці Європи розуміють небезпеку посилення впливу СРСР на світову геополітику, Р.Шухевич робить відчайдушну спробу привернути увагу Заходу до боротьби українців за незалежність. 1947р. генерал відряджає кілька сотень війська УПА в рейд до Західної Європи, щоб закликати допомогу. Його заклик не було почуто…
У ніч з 4 на 5 березня 1950 р. в МДБ УРСР був розроблений, а затим затверджений Кремлем терміновий «План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації «Вовка» (так шифрували в МЛБ Шухевича). Створений оперативний штаб, задіяні управління міліції, прикордонники, військові сили числом понад 600 осіб. Загалом у операції брали участь близько 1,5 тисячі люду. Було надзавдання: взяти «Вовка» живим.
У різні способи з’ясовано, що Провідник може перебувати в район с. Білогорща (нині мікрорайон Львова). Криївка Головного Командира була добре замаскована, тож обшук, який було почався, міг і не дати результатів. Але Шухевич вирішив прориватися зі зброєю. В записці одного з керівників операції — П.Судоплатова – на ім’я міністра держбезпеки СРСР В. Абакумова, повідомлялося, що Р.Шухевич «вчинив збройний спротив, відкрив вогонь з автомата» і «попри вжиті заходи до захоплення живим, в ході перестрілки був убитий…»
2003 р. на місці загибелі Провідника встановили пам’ятний хрест.
Репресована була вся родина Шухевичів. Матір і батько померли на засланні. Брата Юрія енкаведисти замордували у тюрмі на Лонцького перед відступом у червні 1941-го. Сестра Наталія була засуджена до 10 років каторжних робіт і 5 років заслання. Дружину Шухевича заарештували 17 липня 1945 р. й разом із матір’ю також відправили на заслання. Діти Юрій та Марія перебували в дитячих будинках Чорнобиля та Донецька, потім Юрія ув’язнили на 32 роки радянських таборів.
У жовтні 2007 р. Роман Шухевич був посмертно удостоєний звання Героя України — «за визначний особистий внесок у національно-визвольну боротьбу за свободу і незалежність України та з нагоди 100-річчя від дня народження та 65-ї річниці створення Української Повстанської Армії». (У 2010 р. Донецький окружний адмінсуд з порушенням законодавства визнав указ недійсним).
Пам’ятники Р.Шухевичу встановлені у Моршині, Калуші, багатьох населених пунктах Івано-Франківщини, Тернопілля, Львівщини. Його ім’ям названі вулиці у Львові, Чернівцях, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Ужгороді, Рівному, Луцьку, Житомирі , а також проспект у Києві.
Роман Шухевич є одним із героїв роману «Країна Ірредента» видатного письменника Романа Іваничука, про нього знято фільм «Нескорений» (режисер О.Янчук).
Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
