www.panoramio.com
І взагалі: ко’ б не було рабів,
Цікаво, чи з’явилися б тирани?
Борис ОЛІЙНИК
У дохристиянські часи 16 серпня наші предки вшановували лісовиків — міфологічних істот, що вважалися господарями лісу. Цього дня на лісових галявинах розкладали їжу, аби лісовик не робив зла, і святили хліб.
У народі 16 серпня вшановували Антона Римлянина і визначали за цим днем погоду на жовтень, бо вірили, що Антон саме на жовтень дивиться. «Як день сухий, то й жовтень сухий». До всього, якщо Антонів день – вітряний, зима буде сніжною.
За церковним календарем 16 серпня вшановують день пам’яті преподобного Антонія Римлянина, преподобних Ісаакія, Далмата і Фауста, мученика Раждена перса, преподобного Косму пустельника.
Іменинниками 16 серпня є:
Антон, Соломія, Кузьма.
Події 16 серпня:
1649 – відбулася Зборівська битва – переможна битва козацької армії, очолюваної Богданом Хмельницьким, з польським військом під командуванням короля Яна ІІ Казимира під Зборовом (тепер Тернопільська область). В результаті 18 серпня 1649 р. був укладений Зборівський договір, за умовами якого визнавалася самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини; на землях Війська Запорозького влада належала гетьману, чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб.
1820 — у Ніжині коштом князя Олександра Безбородька відкрито Гімназію вищих наук (нині — Ніжинський педагогічний інститут).
1914 — Головна Українська Рада оприлюднила маніфест до українського народу з приводу Першої світової війни із закликом боротися за визволення України.
1976 — на великий екран вийшла кінокомедія Ельдара Рязанова «Іронія долі, або з легкою парою!».
16 серпня народились:
1881 — Іван Дряпаченко, український живописець, графік, колекціонер. Автор полотен «На озері», «Косарі», «Лелеки перед грозою», «Назустріч вечору», «Параска у святковий день».
«Нашої красуні Василівки я не проміняю на жодну Венецію. Садки й гаї, білі хатки й чарівна ріка української пісні !» (Іван Дряпаченко).
1852 — Микола Дашкевич, український літературознавець, історик. Автор праць про Івана Котляревського, дослідник українських дум, історії Галицько-Волинського князівства.
Чи знаєте ви, що:
Про «Заповіт» Шевченка
Якби не втручання Андрія Козачковського в долю Шевченка, то «Заповіт» і справді став би останнім твором у житті Кобзаря.
Листопад 1845 р. видався мокрим і холодним. Шевченко працював тоді в Археографічній комісії і мусив весь час роз’їжджати селами і містами, змальовуючи старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. В одній з таких подорожей він захворів. Довелося злягти в чужій хаті серед чужих людей.
Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. І лікар, і поет знали, що у той час мало хто видужував від цієї хвороби. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним.
Тоді ж, лежачи у чистій, теплій, затишній кімнаті Шевченко думав про свою останню годину. Було боляче, що лишилися невиспіваними його думи. Ось тоді Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки: «Як умру, то поховайте…»
На щастя, талант лікаря і міцний організм Шевченка перемогли хворобу, і через два тижні поет вже вирушив у путь на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії. А «Заповіт» пішов у люди.
