kampot.org.ua
Сюжети казок в усьому світі часто мають спільні мотиви та схожих героїв. Проте, є персонажі, котрі зустрічаються тільки в українських казках, пише сайт Всвіті.
Це Дівка-семилітка – дитина, яка, маючи всього лише 7 років, рятує батька від розорення, одну за одною розгадуючи за нього надзвичайно складні загадки пана.
Пан Коцький – старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши всіх лісових звірів, та ще й узявши лисичку за дружину.
Є в нас і ексклюзивні персонажі-страхіття: Залізноноса Баба, матір чорта, страшна відьма із залізним носом – настільки великим, що аж до підлоги дістає, а також Кобиляча Голова – вона має здатність літати і може нагородити за працьовитість величезним скарбом або ж – з’їсти за лінощі.
Також автентичні українські герої – Івасик-Телесик, хлопчик, що втік від змія на крилах лебедя, та Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму – одним ударом величезної булави.
А ще цікавий персонаж – Видимо-Невидимо: невидимий чарівний помічник, який допомагає бідному чоловіку провчити жорстокого пана.
Казки-мандрівники
Деякі українські казки переїхали до інших країн.
Так, наприклад, Котигорошко “перебрався” до сусідньої Білорусі, а казка “Про Вужа-Царевича та вірну жону” відома в Литві як “Егле – королева вужів”.
Українська казка “Про Івана Багатого” – це те саме, що й французька казка “Кіт у чоботях”.
Але є приклади набагато ширшого “покриття”: так, українська “Кривенька качечка”відома в Японії під назвою “Журавка”, “Про багатого і бідного брата” – у В’єтнамі як “Карамблола”, а казка “Чому море солоне” з такою самою назвою і сюжетом існує на Філіппінах.
“Поганці” не на 100%
Що окремо вирізняє українські казки, так це відсутність стовідсотково негативних персонажів. Дослідники пояснюють цей факт прадавнім походженням більшості сюжетів казок, які виникли ще задовго до приходу християнства з його однозначним поділом на чорне й біле.
Так, наприклад, найпопулярніший злотворець Змій у казках виявляє лицарське благородство: влаштовує частування герою, що прийшов його побороти, завжди питає “будемо битися чи миритися?”, передає супротивнику право першого удару тощо.
У давніх українських казках зло могло бути з одного боку грізним, а з другого – помічним. Наприклад, русалки – вони можуть залоскотати, якщо не відповісти на їхні загадки: тобто карають за відсутність розуму.
Водяник може затягнути на дно того, хто купається під колесом млина, чого робити не можна.
Польовик насилає вічний сон на тих, хто працює в полі ополудні, коли сонце найбільше пече. Тобто казкові умовно злі герої слугують для регламентації поведінки.
Яскраво виражені негативні ознаки з’являються в подібних персонажів лише з плином часу. Наприклад, в українців побутував культ вовка: ще за архаїчних часів люди поклонялися йому як тотемному божеству. Вшановуючи його, чоловіки племені вдягали на себе шкіри (длаки) і намагалися уподібнитися вовчій зграї, вили на місяць.
Із приходом християнства язичницькі боги та тотемні тварини були демонізовані, і таким чином вовкодлаки (люди у вовчих шкурах, що поклонялися божеству та не коїли чогось лихого) перетворилися на вовкулаків – однозначно негативних персонажів-убивць.
