lb.ua
Напруження довкола закону про освіту, який Верховна Рада ухвалила 5 вересня у новій редакції, не спадає. На знак протесту цьому закону президент Румунії Клаус Йоханніс скасував свій візит до України, Угорщина поскаржилася на нього Верховному комісару ООН з прав людини, а Державна Дума Росії підготувала гнівну заяву.
Обурення Бухареста, Будапешта та Москви викликала стаття закону, у якій йдеться, що з 2020 року в Україні діти з родин національних меншин зможуть отримувати освіту рідною мовою лише у молодших класах середньої школи. Тобто через три роки в Україні припинять своє існування десятки шкіл, де весь освітній процес здійснюється мовами нацменшин.
Російська, румунська та угорські нацменшини – одні з найчисельніших в Україні. За даними українського міністерства освіти, наразі в Україні працюють 581 російська, 75 румунських і 71 угорська школи, де викладання з першого по 11 клас ведеться мовами цих нацменшин.
Утім, і українська діаспора у цих країнах посідає не останнє місце серед інших національних меншин.
Чи дотримуються Росія, Румунія та Угорщина принципу дзеркальності, забезпечуючи освітні потреби тамтешніх українців
Найбільше закордонних українців проживає у Російській Федерації. За офіційною статистикою МЗС України, у Росії проживає 1,93 мільйона осіб, які ідентифікують себе як етнічні українці. Згідно з неофіційною статистикою – їх близько 10 мільйонів. У 2001 році Росія підписала, але поки що не ратифікувала Європейську хартію регіональних мов та мов нацменшин, проте Москва визнала, що українська мова має входити до переліку мов, на які поширюється державний захист. Оскільки РФ не ратифікувала Хартії, то формально російська влада не зобов’язана звітувати перед Радою Європи, яким чином вона захищає мовні права нацменшин.
На запит до МЗС Росії про статистику щодо кількості українських шкіл відповіді не надійшло. Проте, як заявив віце-прем’єр-міністр України В’ячеслав Кириленко, на сьогодні жодної школи, де всі предмети викладалися б української мовою, у Росії не існує.
У Москві, де проживає найбільша кількість українців – понад 200 тисяч, – при Національному культурному центрі України діє недільна школа імені Павла Поповича, яку відвідують близько 30-ти дітей. Про це розповів голова Всесвітньої української координаційної ради Михайло Ратушний. Три недільні українські школи функціонують також на території Башкортостану. Українська мова як предмет вивчається у кількох школах в Уфі, Воркуті, Краснодарі, Мурманську та Пензі.
Тема відсутності українських шкіл у Росії була каменем спотикання і тоді, коли українсько-російські відносини мали ліпші часи. Кілька років тому російське МЗС вже виправдовувалося з приводу цього, стверджуючи, що попри велику кількість українців, які проживають на території РФ, “запитів на створення повноформатних шкіл з боку батьків і громадських організацій у федеральні та регіональні органи управління освіти практично не надходить”.
Проте Михайло Ратушний запевняє, що ці аргументи Москви не відповідають дійсності, російська влада ігнорує потреби української нацменшини, а занадто активних просто залякує. Він розповів, “що ще до війни на Донбасі група батьків у Санкт-Петербурзі намагалася ініціювати відкриття української школи”. Проте цього так і не відбулося, бо “до них приходили співробітники ФСБ, проводили “виховні” розмови і натякали на можливі проблеми”.
Один на всіх
У Румунії, згідно з переписом населення за 2011 рік, проживає близько 51 тисячі етнічних українців, з яких майже 49 тисяч назвали українську мову рідною. Як повідомили у Раді Європи, щодо української румунська влада взяла на себе зобов’язання надавати освіту цією мовою для представників нацменшини без попереднього запиту від батьків.
Але, як з’ясувалось у МЗС України, на сьогодні у Румунії відсутні початкові і восьмирічні школи, у яких викладання повністю ведеться українською мовою. Єдиним повноцінним українським навчальним закладом є Педагогічний ліцей імені Тараса Шевченка у місті Сігету Мармацієй.
Ліцей імені Шевченка – це візитівка, про яку представники румунської влади постійно згадують під час двосторонніх і міжнародних зустрічей, розповів у розмові з DW український дипломат, який кілька років тому працював у посольстві України у Бухаресті. За його словами, під час його відрядження до Румунії у ліцеї навчалося більше 200 учнів, зараз – лише 160, “бо з кожним роком учнів у ньому меншає”. “Місцеве румунська влада веде негласну, але активну роботу серед батьків українців, правдами і неправдами відмовляючи їх вчити своїх дітей українською мовою”, – розповів дипломат.
Немає попиту, немає проблеми
Угорщина також підписала, проте не ратифікувала Європейську Хартію щодо регіональних мов та мов нацменшин. Українська діаспора тут малочисельна – 8 тисяч осіб, проте Будапешт офіційно визнав українську як мову національної меншини. Однак, згідно з інформацією Ради Європи, ні початкових, ні середніх шкіл з українською мовою викладання в Угорщині немає.
Угорська влада пояснює таку ситуацію тим, що від української громади не надходить запиту на відкриття українських шкіл, а серед угорських вчителів мало тих, хто хотів би викладати українською мовою.
Про своїх має дбати материнська держава
Асиміляція закордонних діаспор – процес незворотний, визнають експерти. Але йому можна протидіяти. І цим має займатись не стільки країна, на території якої проживає національна меншина, скільки материнська держава. “Проте протягом останніх років українська влада не вела системної роботи з захисту інтересів своїх співвітчизників закордоном”, – запевняє Михайло Ратушний. На його думку, головним недоліком є відсутність урядової програми співпраці із закордонними українцями, подібної тій, яку мають, наприклад, Польща, Росія, Румунія, Угорщина, Казахстан та інші країни.
Функцію роботи з діаспорою в Україні наразі виконує МЗС. Але, вважає Ратушний, це відомство головним чином концентрується на вирішенні консульських питань.
Допомогти ефективно відстоювати права української нацменшини міг би окремий орган державної влади, “адже загалом у світі проживає понад 20 мільйонів українців”, вважає голова Всесвітньої української координаційної ради. Він наголошує, що його організація неодноразово намагалась переконати уряд знайти фінансування для такого органу. “Утім українська влада не дослухається до наших рекомендацій”, – констатував він.
