umoloda.kiev.ua
Здається, жоден з українських гетьманів не мав стільки випробувань, як Іван Степанович Мазепа. І за життя, і після смерті.
Російська історіографія оголосила його зрадником, а радянська, підхопивши цю хвилю, просто замовчувала величезну меценатську і культурницьку діяльність гетьмана в Україні та всьому християнському світі. Водночас Московська церква до кінця ХХ століття оголошувала йому анафему.
Його прах пережив вісім перепоховань, і досі не відоме достеменно місце, де нині покоїться прах великого гетьмана. Утім, історики вірять у шанс віднайти його та гідно перепоховати у рідній землі.
Про це пише Наталка Позняк-Хоменко у своїй статті для «України молодої».
Днями в румунському місті Галац, де, за переказами та історичними документами, у церкві Святого Георгія було поховано тіло Івана Мазепи, побувала українська делегація, яка під час зустрічей із міською владою, науковцями місцевого університету та Історичного музею Галаца обговорювала початок реалізації амбітного історичного проекту — знайти поховання Івана Мазепи.
«Ще у 1946 році у Галаці в церкві Мазепу поминали як ктитора»
Доктор історичних наук Теофіл Рендюк, автор кількох ґрунтовних наукових праць про невідомі сторінки, пов’язані з іменем Івана Мазепи, розповідає, що Росія дуже багато зробила для того, щоб сфальсифікувати будь-які згадки про Мазепу. Про нього можна було говорити лише в негативному контексті. Навіть візуальні були фальсифікації — нині доведено, що поширений «Портрет Мазепи як кавалера ордена Андрія Первозванного» невідомого автора нічого спільного з реальністю не має.
«Тут схожий ніс, очі, лоб. Але щоки не його — Мазепа ніколи не був таким товстим. Але мені пощастило — я працював в історичних архівах не в Москві, а в Румунії. На відміну від радянської доби, тут упродовж 300 років усіляко підтримувалася жива пам’ять про Мазепу. І не лише в науковому плані», — говорить науковець.
У Галаці одразу після того, як було поховано Мазепу, його ім’ям була названа вулиця, досі тут існують квартали Мазепа І і Мазепа ІІ. У церквах постійно були літургії і молилися за його упокій, особливо на день народження і на день смерті. У мене є навіть документальне свідчення, що у 1946 році у Галаці в церкві Мазепу поминали як ктитора — людину, яка жертвувала на храм.
«Єдиний примірник Євангелія арабською мовою, виданого коштами Мазепи, зберігається в Центральній бібліотеці Румунської академії»
Про Мазепу в Румунії знали набагато більше, нiж у нас. Більше того — тут про нього говорили з повагою і шанували, як справжнього державного мужа, культурного діяча і мецената, чия діяльність сягала далеко за межі України. Прикладом цього є фінансування Іваном Мазепою Євангелія арабською мовою, що побачило світ у 1708 році у Сирії у місті Алеппо, яке нині зберігається у Центральній бібліотеці Румунської академії.
Меценатство Івана Мазепи сягало Палестини, Антіохії, Александрії, грецького Афону і Царгорода. Відомо, що алепський митрополит Афанасій неодноразово мандрував територіями численних православних країн, у тому числі й України, у пошуках підтримки для православної церкви Близького Сходу.
І отримав її від Івана Мазепи, який фінансував переклад Євангелія на арабську мову, та його соратника, господаря Валахії Костянтина Бринковяну, який відправив до Алеппо друкарню, у якій і було надруковано ці книги. На знак подяки митрополит Афанасій навесні 1708 року відрядив до Івана Мазепи та Костянтина Бринковяну спеціальну експедицію із багатими подарунками та кількома примірниками Євангелія.
Ця експедиція мала пройти маршрутом Алеппо — Стамбул — Бухарест — Київ — Батурин, тобто до самої гетьманської столиці того часу. Однак вона дійшла лише до Бухареста, де через літню спеку затрималася, а потім було прийнято рішення перезимувати тут, щоб навесні вирушати до Батурина.
Утім, на той час геополітична ситуація у Європі з відомих причин змінилася настільки, що їхати в Україну стало просто небезпечно. Дізнавшись про це, алеппські християни залишили усі примірники Євангелія в Бухаресті і повернулися назад. Але до нашого часу дійшов лише один автентичний примірник, викуплений Румунською Академією у 1882 році у колекціонера старовини підполковника Дмитра Паппазоглу.
Цікавим є те, що до самого «Євангелія» додано коротку рукописну історико-біографічну довідку румунською мовою, що достатньо точно представляє самого українського гетьмана: «Іван Мазепа, гетьман козаків України. Народився у 1640 році на Поділлі. Став писарем гетьмана України. Після смерті свого керівника, у 1687 році, був обраний замість нього козацьким гетьманом. Мазепа був призначений царем Росії Петром Великим гетьманом України. Пізніше, прагнучи незалежності своєї держави, став союзником короля Швеції Карла ХІІ та вступив у битву з москалями під Полтавою. Після поразки короля Карла вони прибули до Валахії до палацу Костянтина Воде Бринковяну, а потім перейшли до Бендер, де гетьман помер у 1709 році. Це «Євангеліє» арабською мовою присвячене віруючими монахами з Аравії гетьману Мазепі, коли він був титулований гетьманом України».
Румунське законодавство, як і відповідні правові норми будь-якої іншої країни, не дозволяє відчужувати цінності, що належать до національної культурної та духовної спадщини і зберігаються лише в одному примірнику. Тому після відповідної професійної фотозйомки, з дозволу румунської сторони була зроблена якісна фотокопія усіх 158 сторінок цього Євангелія. Пізніше, у 2009 році, ці знімки було передано до Батурина, у київський Музей гетьманства, Інститут історії НАНУ, інші інстанції.
«Я з точністю до одного метра знаю, де є крипта, у якій поховано прах Івана Мазепи»
«Це — в Галаці, біля стіни звичайного чотириповерхового житлового будинку, який стоїть на місці церкви, де було поховано гетьмана. Я ще 2009 року звернувся до директора інституту археології Румунії Віктора Спінея з проханням організувати спільну групу румунських та українських істориків та археологів, щоб спільно провести розкопки в тому місці і здійснити перепоховання праху Івана Мазепи в Батурині. І принципової згоди було досягнуто. Але в мене тоді закінчилася каденція, i це питання зависло. У 2016-му я повернувся до цієї теми, однак цього разу в Інституті археології НАНУ мені сказали, що коштів на таку експедицію немає. Але зараз ми разом з Віктором Ющенком та директором Батуринського музею побували ще раз на тому місці, і є сподівання, що наступного року, як потепліє, можна буде розпочати розкопки», — говорить Теофіл Рендюк.
І пояснює: Іван Мазепа помер у селі Варниця поблизу Бендер, де і був урочисто похований. Однак практично одразу по смерті гетьмана постало питання про більш гідне місце його поховання. Пилип Орлик схиляв до перенесення останків Мазепи до міста Ясси (де пізніше поховають самого Орлика).
Водночас племінник гетьмана Андрій Войнаровський наполягав на тому, що варто виконати волю гетьмана, який заповідав поховати себе у храмі Гроба Господнього в Єрусалимі. Він навіть отримав від Стамбула спеціальний дозвіл (фірман) на перепоховання останків у Єрусалимі.
Розгляд цього питання прискорила спроба пограбування могили гетьмана у Варниці. Можливо, це була справа рук злодіїв чи татар, які шукали, чим поживитися. А Мазепу і справді в останню путь спорядили гідно — лише золотий ланцюг на грудях заважив на 8 кілограмів. І тоді було прийнято рішення перевезти прах гетьмана до портового міста Галац, а звідти через Дунай — до Єрусалима.
Однак у Галаці їх чекала прикра несподіванка: капітани мусульманських кораблів, які на той час були єдиними в порту, відмовилися брати на борт такий вантаж. Транспортувати ж тіло суходолом, перетинаючи практично всю територію Османської імперії, теж було нереально, тим більше що наближався час весняного потепління.
І тоді було вирішено місцем останнього спочинку гетьмана обрати церкву Святого Георгія в Галаці, тим більше що вона формально була підпорядкована храму Гроба Господнього в Єрусалимі. Так, хоч і формально, але виконувалася воля покійного гетьмана.
Але це було не останнє перепоховання праху Івана Мазепи. Причому, останній раз поряд із ним було поховано тіло начальника Галацького порту Дмитра Дерекчі-баші. Його було поховано за балканським обрядом, і його родичі знали, що там, у цій крипті, похована інша людина. Тому вони з пошаною поставилися до цих останків.
«Швидше за все, якщо вдасться розшукати крипту, там ми знайдемо два окремих комплекти останків, один із яких належить великому українському гетьманові. Хоча зараз точно сказати, що там є і які саме кістки, практично неможливо — Іван Мазепа переніс вісім перепоховань і, зокрема, у 1711 році його могила було сплюндрована турками, а тіло викинуте на берег Дунаю. Що там лишилося і в якому воно стані, будемо знати, коли знайдемо», — говорить історик.
Церква Святого Георгія в Галаці була знищена не так давно — у 1962 році. Причому її довго не могли зруйнувати, і навіть було застосовано спеціальну технологію: протягом кількох днів під фундамент церкви під тиском закачували воду, доки він не почав давати тріщини. А тоді її зачепили тросами і з боку Дунаю потягли буксиром. Тільки так її вдалося порушити.
А пізніше на тому місці був побудований житловий будинок. Але так сталося, що архітектор, який керував роботами, був людиною набожною. Він знав, що там покоїться прах людей, а тому поставив будинок так, щоб не зачепити саме місце поховання. Принаймні, місцеві жителі, свідки тих подій, переконували мене, що це саме так. Тому історики вірять, що прах нашого гетьмана можна знайти і перенести до Батурина.
Чому до Батурина? Тому що колись третій президент України Віктор Ющенко озвучував ідею створити у Батурині пантеон українських героїв, перенісши сюди могили і Івана Мазепи, і Пилипа Орлика, і останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського.
