24tv.ua
Держстат порахував: станом на 1 жовтня поточного року борги із зарплат сягнули майже 2,5 мільярдів гривень, з них 1,3 мільярди припадають на “економічно активні підприємства”. А серед цих “економічно активних підприємств” левова частка боргів – 77% – припадає на промисловість. Загалом же у порівнянні з вереснем заборгованість по зарплатах зросла на 9%.
Якщо брати регіональний зріз, то найбільші суми боргів – у східних, промислових та найбільш населених областях, які зачепила війна. Це – Луганщина із боргом у 531,8 мільйонів гривень та Донеччина, котра має 508,6 мільйонів гривень боргів. Найкраща ситуація – в аграрних і малонаселених Закарпатській та Чернівецькій областях, там не виплатили за 2017-й всього лише 2,5 і 2 мільйони гривень відповідно. Але при цьому на Буковині весь борг припадає на працюючі підприємства, а на Закарпатті такого боргу – 80%.
Відтак перший висновок, котрий напрошується, полягає в тому, що у ситуації з боргами винна війна. До певної міри так і є. На Сході машинобудівні підприємства простоюють через бойові дії, але це все ж не єдина причина виникнення заборгованості.
Значний удар про платоспроможності працедавців завдало підвищення мінімальних зарплат. Спочатку таке підвищення створило ілюзію, що виплати ростуть і заборгованість знижується – вже у лютому поточного року на підприємствах були вимушені начислити нові мінімальні ставки (а їх обсяг зріс удвічі – з 1600 гривень до 3200), але після начислення бухгалтери стикнулися з великою проблемою: грошей було взяти нізвідки, й почався відкат назад – затримки по зарплатах і нарощування боргів.
Ситуація складається патова. Ще й тому, що у рядового найманого працівника – небагато шансів відсудити свою зарплату. По-перше, він має сплатити судове мито та (за оптимального варіанту) скористатися послугами адвоката. А це за вже наявних фінансових негараздів може бути проблематично. По-друге, інколи буває зовсім непросто довести те, що керівництво заборгувало гроші (при всій очевидності такого факту). По-третє, якщо підприємство – банкрот, то навіть при всьому бажанні власників розплатитися з боргами, у них це просто не вийде.
По-четверте, термін позовної давності у подібному випадку добігає кінця через три роки, тож доки збанкрутілий працедавець знайде кошти на зарплати, всі претензії до нього встигнуть обнулитися. Ну і, нарешті, по-п’яте. Попри запроваджену систему покарань (а за невиплату зарплат власнику підприємтсва може загрожувати до 5 років ув’язнення), перспектива подібних репресій не спрацьовує – працедавці продовжують не виплачувати кошти. Це, до речі, стосується і державного сектору, а не лише приватних виробництв.
А між тим це ще не кінець історії. З початку 2018 року очікується чергове підвищення “мінімалок” – цього разу до 3723 гривень. Чи не заведуть благі наміри Гройсмана українців в остаточне фінансове пекло? Адже збільшення зарплат означатиме й автоматичне збільшення єдиного соціального внеску, який сплачує працедавець. А також – зростання інфляції.
Власне, про інфляцію варто сказати окремо. Прес-служба НБУ говорить про те, що “підвищення з 2017 року мінімальної заробітної плати додало 2-2,5 відсотка до інфляції поточного року, тоді як підвищення пенсій з жовтня додасть iще 0,3-0,6 пункта”. В Нацбанку також констатують:
Зростання зарплат мало удвічі більший тиск на інфляцію, ніж очікувалося. Найвідчутніший вплив підвищення мінімальної зарплати відбувся через підвищення собівартості послуг. Це пов’язане з тим, що в дійсності роботодавці не стільки підвищували “справжні” заробітні плати, скільки виводили їх з тіні, — говорять в НБУ.
А тим часом пенсійна реформа, що б не казав особисто Володимир Гройсман та члени його кабінету, також стимулюватиме приватне споживання й формуватиме додатковий інфляційний тиск. Іншими словами, “пенсії Гройсмана” — це міна уповільненої дії, яка вибухне у наступному році. І не дасть змоги приборкати інфляцію 2018 року.
Хоча відповідний ріст середніх пенсій припадає на IV квартал 2017 року, очікуване підвищення споживчого попиту внаслідок цього матиме ефект уже у 2018 році. За оцінками НБУ, підвищення пенсій призведе до помірного тиску на рівень споживчих цін (додатково 0,3-0,6 пункта у літню споживчу інфляцію у 2018 році), — коментує Національний банк.
Якщо помножити це на інфляційний тиск, який посилять нові мінімальні зарплати, картина вийде досить невеселою.
Слід взяти до уваги й те, що причини, які прискорюють інфляцію у нинішньому році, матимуть також вплив на неї упродовж двох наступних. Тих самих років, коли, за прогнозами НБУ, інфляція мала би суттєво знизитися. НБУ заздалегідь скоригував інфляцію у 2018 році — завдяки збільшеним пенсіям від українського уряду — до 7,3%. Прогноз на 2019 рік наразі залишається чинним. Але, як вважають аналітики, не надовго. Адже малоймовірно, щоби у рік подвійних виборів, яким мав би стати 2019-й, влада не пішла на чергове встановлення справедливості і не почала знову підвищувати достаток своїх трудящих. Тобто, виборців.
Підсумовуючи все сказане, порахуємо “плоди”, які ми отримали завдяки збільшенню мінімальних зарплат. Це, передусім, зростання заборгованості та інфляційного тиску. Не забуваймо й про такий фактор, як безробіття. За підрахунками МВФ очікується, що безробіття зросте до 9,5% цього року та дещо знизиться – 9,3% – у році наступному. Однак такий прогноз, можливо, є занадто оптимістичним – в Міжнародному валютному фонді, ймовірно, просто не беруть до уваги відсоток збанкрутілих (внаслідок нового зарплатного та податкового тиску) підприємств.
Що робити за подібних обставин?
Мій рецепт є простим: доки не пізно, варто переглянути проект бюджету на наступний рік та відкоригувати його у частині збільшення мінімальних зарплат. Відновлювати соціальну справедливість – справа добра і шляхетна, проте не тоді, коли економіка знаходиться на спаді і для популістського жесту у вигляді збільшення виплат немає реального фінансового фундаменту. Розбалансовуючи те, що ще якось тримається купи, легко підштовхнути країну до повного краху.
Навряд чи це допоможе теперішній владі у її планах пролонгувати своє правління. Може так статися, що й управляти буде вже нічим.
