Закон про імпічмент: товчемо воду в ступі

7 Листопада 2017 09:22

from-ua.com

Без розуміння правильної послідовності кроків, необхідних для реалізації ідеї імпічменту, немає анінайменшого сенсу навіть розпочинати розгляд тих чи інших законопроектів. Так, тема усунення президента нині як ніколи “важлива і актуальна” (саме тому під нею охоче підписуються всі опозиційні до Порошенка фракції – “Батьківщина”, “Самопоміч” і Радикальна партія Ляшка), однак це той випадок, коли політику необхідно відокремити від юриспруденції.

Можливо, всім теперішнім і майбутнім авторам закону про імпічмент (а я впевнений, що число їх буде примножуватися) варто було б усвідомити одну просту річ: в Україні президенти не залишають свій пост в порядку імпічменту, які б злодіяння їм не інкримінували і в які б скандали вони не були залучені. Так що міняти треба не тільки (і не стільки) законодавство, скільки менталітет. Плюс, звичайно ж, судово-правоохоронну систему, адже якщо з неї не випалити розпеченим залізом корупційну складову, то, знову-таки, ніякі закони – навіть найбільш розумні та правильні – не допоможуть нам змінити владу, а також якість нашого життя.

І все-таки писати закони. Іноді без достатньої бази фонових знань, необхідних, щоб випустити у світ подібний документ. Остання спроба “породити” імпічмент належить народному депутату Юрію Дерев’янку, який, судячи з усього, переконаний, що до цих пір у законодавстві норма про імпічмент президенту представлена не була. А адже це, м’яко кажучи, не зовсім так. Процедура імпічменту прописана, і вже інша справа, що вона надто громіздка і непридатна до виконання. Найголовніше на сьогодні те, що в Україні відсутній закон про спеціальні слідчі комісії, які, власне кажучи, і покликані взяти на себе всю тяжкість за усунення від влади провинився президента.

Ухвалити закон про імпічмент без закону про комісії – все одно, що прийняти закон про воз, минаючи коня. Конструкція може бути красивою, але пересуватися вона не зможе. Хоча, звісно, і закон про імпічмент необхідний також. Адже поки що опис алгоритму усунення президента містить 111-та стаття Конституції. Але алгоритм цей дуже складний і заплутаний.

Для початку 226 народних депутатів порушують це питання. Потім створюється спеціальна тимчасова слідча комісія (статус якої, як вже було сказано, ніде не прописаний). Після цього, ознайомившись з висновками комісії, Верховна Рада україни 300 голосами голосує за затвердження обвинувачення главі держави. Далі в дію вступають Конституційний і Верховний суди. Перший дає оцінку конституційності процедури імпічменту, а другий вивчає звинувачення по суті. На завершальному етапі три чверті від конституційного складу парламенту голосують за відсторонення президента від влади. Якщо справу зроблено – можна готуватися до наступних президентських виборів.

Але подолати такі перешкоди апріорі дуже складно, якщо не сказати неможливо. Але це – не єдина проблема. Другий недолік процедури імпічменту полягає в тому, що одна й та сама структура (Верховна Рада) ініціює питання про імпічмент, проводить слідство, пред’являє претензії і оголошує вердикт. Між тим як роль двох поважних судів обмежується наданням висновків. У низці європейських країн суд як незалежний арбітр має все-таки більше ваги, тоді як у нас і перше, і останнє слово залишається за парламентом, а, отже, результативність імпічменту залежить від його готовності йти до кінця.

Ще один мінус процедури імпічменту в тому, що наша конституційна норма є нетиповою. Вона говорить про можливість відсторонення президента в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. І абсолютно нічого не говорить про порушення самої Конституції, хоча настання відповідальності за подібний проступок посадової особи прийнято у всьому світі. Українська Конституція туманно натякає на якийсь злочин (який саме – не уточнюється), причому остаточний вердикт з цього злочину віддано на відкуп парламенту.

За два десятки років, що пройшли з моменту прийняття першої української Конституції, ніхто з українських парламентарів не зробив жодного кроку для того, щоб усунути згадані вище алогічності і недоліки. Щоправда, перед політреформою 2004 року були зроблені боязкі спроби запропонувати іншу адекватну – процедуру імпічменту, але і вони походили не від вітчизняних законотворців, а від зарубіжних конституціоналістів.

Але і це ще не все. Досі за українськими законодавцями числиться важливий обов’язок, пов’язаний не тільки з прийняттям закону про імпічмент. Як вже було сказано, в законодавстві відсутня норма про спеціальної тимчасової слідчої комісії і про спеціального прокурора. Статус цих двох інститутів має бути врегульовано законом, але цього не зроблено, а значить, почати процедуру імпічменту неможливо – про кого б з українських президентів не йшлося.

А між тим законопроект про спеціальні слідчі комісії зареєстрований у Верховній Раді ще наприкінці 2014 року. Документ під номером 1098 був спільним дітищем лідерів фракцій, які раніше входили до складу коаліції “Європейська Україна”. Навесні 2015 року цей документ був розглянутий профільним комітет ВР і відтоді він чекає на вирішення своєї долі в парламенті.

Без розуміння правильної послідовності кроків, необхідних для реалізації ідеї імпічменту, не має ані найменшого сенсу навіть затівати розгляд тих чи інших законопроектів. Так, тема усунення президента нині як ніколи “важлива і актуальна” (саме тому під нею охоче підписуються всі опозиційні до Порошенка фракції – “Батьківщина”, і “Самопоміч”, і Радикальна партія Ляшка), однак це той випадок, коли політику необхідно відокремити від юриспруденції.

У нас же чомусь прийнято вважати, що процедуру імпічменту можна запустити, керуючись політичними міркуваннями, і що ключову роль в цьому процесі можуть грати настрої вулиці. Без розуміння всієї відповідальності подібного кроку (як і без надійного юридичного фундаменту) грати в імпічмент можуть лише популісти, ловящее на гучне іноземне слівце голоси виборців. Між тим для імпічменту потрібно дозріти і професійно, і морально.

А найголовніше – потрібно не забувати про те, що представники тих чи інших фракцій і груп у парламенті повинні передусім працювати, керуючись не миттєвим бажанням “вистрілити” з яскравою ініціативою, а підкоряючись вивіреній стратегії і тактиці. Тоді – в ідеалі – можна (і треба) буде доопрацювати дещо в самому тілі Конституції, деякі формулювання якої (зокрема, щодо інституту президента), не вирізняються чіткістю і ясністю.

Як би ми не ставилися зараз до Петра Порошенка, лякати президента імпічментом означає лише стрясати навколо нього повітря: страшно йому від цього не стане. А ось незручність через непродумані дії його опонентів відчути можна вповні. Як говорилося в часи Ющенка, “не словом, а ділом”, але справ якраз і не видно, проте слів – задосить.

Блог Михайла Поживанова

Джерело: ridna.in.ua