mykiev.info
— Як же ви не помітили? Ми сьогодні над моєю Україною билися!
— А як тут помітиш? Ті ж поля, дороги, села…
— Е, ні! А повітря? — інше. А небо? — блакитніше. І земля зеленіша…
«В бій ідуть лише «старики»
Знайома вчителька української мови та літератури розповідала, що колись її учні – майже всі, і хлопці, й дівчата — у творі на тему:«Хто для мене є зразком для наслідування» написали, що для них зразком є «льотчик Маестро». Це був 1974-й рік. Тоді якраз на екрани вийшов фільм «У бій ідуть лише «старики», у якому режисером і виконавцем головної ролі – Маестро – був Леонід Биков.
Восени 2004-го мені, в силу своїх тодішніх обов’язків, доводилося щодня їздити дорогою Київ-Іванків. За містечком Димер, край шляху, здалеку було видно гвинт літака – своєрідний пам’ятник на місці, де Леонід Биков загинув у автокатастрофі.
Одного розкішного, теплого жовтневого дня я трохи постояла біля того пам’ятника. Сонце у прив’ялому листі, тиша, передчуття чогось великого, незвичайного, що вже ось-ось станеться з кожним і кожною, з цілою країною, що назавжди змінить усіх нас… І відчуття присутності – на вістані руки — того, чий голос лунає і нині:«Будемо жить!»…
На початку серпня 2013-го пам’ятник – той самий символічний гвинт літака на місці загибелі Бикова, — був вкрадений.
Якісь дивні й гіркі історії раз по раз спливають по мало не 40 роках відколи його немає серед живих. Дехто й нині порпається в його родинному житті. На його імені, здається, й досі намагаються отримати дивіденди. Так буває – вони, справді народні, однаково беззахисні перед загальними любов’ю, ненавистю, дурною цікавістю…
Фільм «У бій ідуть лише «старики» зібрав фантастичну кількість глядачів – понад 44 мільйони. Режисер і актори отримали безліч міжнародних нагород і відзнак. Сам Биков дістав звання народного артиста (хоча справді народним, як ми щойно з вами зазначили, він давно вже був у очах глядачів). Навіть цитати з фільму «пішли в народ».
Актор Леонід Биков зіграв багато ролей у кіно і театрі. Режисер Биков зняв п’ять картин, серед них і ця, названа в п’ятірці найкращих про війну…
12 грудня 1928р. в родині Федора Івановича та Зінаїди Панкратівни Бикових народився син Леонід. Через рік сім’я переїхала з с.Знаменського Слов’янського району до Краматорська ( все – теперішня Донецька область).
Восени 1941р. Бикови евакуювалися до Барнаула. Тут через рік Леонід робить спробу – безуспішну – втілити мрію: вступити до Ленінградської спецшколи військових льотчиків, яка також перебувала в евакуації.
1944р. Биков, повернувшись до Краматорська, пішов навчатися до машинобудівного технікуму.
У 1945р. мрія стати льотчиком почала здійснюватися: Леонід таки вступив до льотної спецшколи у Кривому Розі. Однак закінчити навчання не довелося. Чому – достеменно не відомо: чи школу розформували, чи відкрилося, що хлопець іще на початку війни додав собі віку в документах, чи став на заваді невисокий зріст…
1947р. Леонід Биков вступає до Харківського театрального інституту, на українське відділення акторського факультету, успішно закінчує і з 1951р. виступає на сцені Харківського державного академічного театру ім.Т. Шевченка. Дебютна роль — матроса Паллади в Корнійчуковій «Загибелі ескадри». Загалом на сцені зіграв понад 20 ролей. У кіно ж дебютував у 1952р., в фільмі «Переможці», який так і не вийшов на екрани.
Загальне визнання прийшло з головною роллю у фільмі «Максим Перепелиця» (1955р.)
У 1960-69р.р. – актор на «Ленфільмі». З 1969-го – актор і режисер на кіностудії ім.Довженка. Зіграв у близько 30 фільмах.
Наприкінці 60-х Леонід Биков, разом з Є.Онопрієнком та О.Сацьким, створює сценарій фільму про льотчиків. Цензура категорично заперечує: в картині немає звичного радянського «героїзму». Лише 1973р. фільм вдалося зняти. Через три роки Биков зняв картину «Ати-бати, йшли солдати». Ці два фільми були у 1977р. відзначені Державною премією ім.Т.Шевченка.
У березні 1979р. було знято дві частини фільму, на початку квітня передано на розгляд критиків. У кіноколах прогнозували немалий успіх…
11 квітня 1979р. на 47-му кілометрі траси «Мінськ-Київ», за містечком Димер Вишгородського району Київської області, Леонід Биков загинув. Повертаючись власною «Волгою» з дачі, вирішив обігнати трактор з культиватором, що рухався попереду, і зіткнувся з вантажівкою…
До того Леонід Федорович зазнав трьох інфарктів. Після одного з них написав своєрідний заповіт, адресований Миколі Мащенку та Іванові Миколайчуку. По його смерті цю записку не раз цитували, намагаючись «прив’язати» до традегії. «Жодних оркестрів, Будинку кіно і надгробних промов, а то я встану й піду – вийде конфуз. Нехай хтось один скаже «прощавай», і все… А потім нехай 2-а ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку до кінця…» (переклад українською наш, — О.Б.)
Під час похорону над Байковим цвинтарем замість скорботних маршів лунала «Смуглянка»…
1982р. режисер Л.Осика разом з колегами зняв фільм «…Якого любили всі» — пам’яті Леоніда Бикова.
1984р. вийшли друком спогади про актора і режисера «Будемо жити!»
2010р. опублікована блискуча монографія кінознавця Лариси Брюховецької «Своє/рідне кіно Леоніда Бикова».
2001р. постав «Пам’ятник військовим льточикам» — у образі капітана Титаренка. Маестро у виконанні Леоніда Бикова назавжди залишився в бронзі на Дніпровій кручі. Або навпаки – Леонід Биков у подобі Маестро…
Олена Бондаренко
