Мальовниче місто на Десні – унікальне місто, нагадує величезний музей під відкритим небом, повним архітектурних пам’яток старовини. До наших днів тут збереглася чверть усіх пам’ятників домонгольського періоду, а князь Мстислав (брат Ярослава Мудрого) першим в Київській Русі заклав діючий і донині кам’яний Спасо-Преображенський собор. Так-так, раніше, ніж Софію Київську!Найдревнішою частиною Чернігова вважається територія Валу, чи Дитинця як його ще називають. Це улюблене місце для прогулянок жителів та гостей міста. Саме тут можна вдосталь намилуватися величними храмами періоду розквіту Київської Русі. Тут невпинно проводять розкопки, розшукуючи древні артефакти. Ту, біля знаменитих чернігівських гармат призначають побачення. Сюди приходять подивитися на молодого Шевченка, а відчайдухи гуляють до півночі в надії побачити примару… Екскурсоводи розповідають, що тут, на Валу, окрім церков та монастирів, раніше була ще й житлова забудова. І була вона настільки щільною, що сніг між будинками танув лише на початку червня. Пізніше Вал був оточений фортецею, але про це трохи згодом…
Спасо-Преображенський собор заклав брат Ярослава Мудрого
Княжі храми, котрим скоро тисячу років!
Найдавнішою пам’яткою на Валу є Спасо-Преображенський собор. Він чудово зберігся до наших днів. Це не просто окраса Чернігова, святиня давнього Чернігово-Сіверського князівства, а й справжнє архітектурне диво. Розпочали його будувати майже тисячу років тому – в 1033 році, а він і досі зустрічає перехожих мелодійним передзвоном. Кажуть, князь Мстислав, який заклав сабор, помер, щойно святиню збудували до висоти „скільки може дістати вершник з коня”, але його похоронили саме в цьому недобудованому храмі.
Саме тут було прийнято хоронити чернігівських князів
Ще до завершення будівництва Спасо-Преображенський собор став головною святинею Чернігово-Сіверської землі: тут зберігалися мощі святих та чудотворні ікони, тут спочивали князі і духовні настоятелі краю.
Акустика у Спасо-Преображенському соборі дивовижна
Зведений храм у візантійському стилі. Стіни півтораметрової товщини збереглися майже в первозданному вигляді, а зали храму є одними з найкращих в України в плані акустики.
Стіни півтораметрової товщини за тисячу років залишилися майже неушкодженими
Поруч з ним ще один свідок княжої доби – Борисоглібський собор, збудований дещо пізніше – у 1123 році. Це зразок уже не візантійської, а чернігівської архітектурної школи. Тут була усипальниця князів роду Давидовичів, а пізніше головний храм кафедрального монастиря, ліквідованого указом російської імператриці Катерини ІІ в 1786 р. Собор справляє враження величі та спокою. Окрасою храму є срібні з позолотою царські ворота – щедрий подарунок гетьмана Івана Мазепи.
Борисоглібський собор може похвалитися щедрим подарунком Івана Мазепи
Трохи далі ще одна дивовижна споруда Чернігова – Чернігівський колегіум. Розкішна дзвіниця, кажуть, побудована дещо пізніше, ніж сама споруда. «Саме тут, у ніші, під шаром штукатурки, знайшли закладну дошку з гербом Івана Мазепи та написом, який свідчить що дзвіниця зведена завдяки його щедрим пожертвам, – розповідає Алла Гаркуша, завідувачка науково-просвітницьким відділом Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».
Чернігівці цю споруду називають просто – Колегіум
На її верхньому ярусі, до речі, колись була розташована церква для студентів чернігівського колегіуму, освячена на честь Івана Хрестителя, який важався святим покровителем і роду Мазепи. «Втім, це не єдине нагадування про доброчинність Мазепи, адже в Чернігові збереглася ціла низка споруд, зведених за кошт гетьмана, – каже Алла Гаркуша. – Скажімо, невеличкий білосніжний будинок, що ховається тут же у парку на Валу, називають хто полковою канцелярією, а хто – будинком Мазепи… Бо начебто саме тут, хоч і не надовго, прихистив він свою кохану Мотрю Кочубей. А ще кажуть, в ніч перед Першою Пречистою, особливо коли місяць уповні, поблизу цього будинку з’являється привид дівчини. Натякають, що то бродить довкола невпокоєна душа Мотрі Кочубей, яку мати прокляла за кохання до Мазепи».
Кажуть, поруч з цим будинком можна зустріти привид коханої Мазепи – Мотрі Кочубей
Фортеця і жарти про тринадцяту гармату
Свого часу територія Чернігівського Валу була оточена могутньою фортецею. Її історія сягає вглиб віків – аж до ХІV століття. Після монгольської навали Чернігово-Сіверське князівство захопили воєводи великого князя Литовського. І так на двісті років поспіль Чернігів став литовським форт-постом. Оскільки місто набуло стратегічного значення, то саме литовці й започаткували тут будівництво фортеці. Потім вона, звісно, переходила з рук одних держав до інших: від литовців до московитів у ХVІ столітті, далі до Речі Посполитої. Що стосується фортечних укріплень, то том, де нині проходить шосе, що веде у місто, видно залишки фортечного рову. А схил, не що інше, як той самий Вал, яким була оперезана вся територія Чернігівського Дитинця. Саме тому сучасні чернігівці цю територію називають просто Вал.
Катерининська церква і залишки фортечного рову
Там, де колись стояли потужні дерев’яні стіни фортеці, нині – гармати 17-18 століття. Щоправда, встановили їх тут значно пізніше – наприкінці 19 століття. Кажуть така гарматна алея – ідея одного з перших мерів міста.
Гарматна алея – окраса Валу
А ще у Чернігові є традиція: якщо кавалер не до вподоби, то, побачення йому призначають саме біля тринадцятої гармати. Чому? Бо насправді їх усього дванадцять.
Тринадцятої гармати не шукайте – її тут немає
Прогулюючись Валом можна побачити пам’ятник Шевченка, на якому його зображено дуже молодим
Прихопіть на прогулянку кілька горішків – у парку багато годівниць для птахів та білок
Ще одна пам’ятка, якою вдосталь можна намилуватися з Валу – Катерининська церква. Це найвизначніша в Україні пам’ятка стилю українського козацького Відродження, що збереглася в автентичному вигляді. Церква святої Катерини два роки тому відзначила своє 300-річчя. Цю церкву часто називають козацькою, бо й справді передусім вона будувалася на кошти родини чернігівського полковника Якова Лизогуба. Варто знати, що у 1649 році, через рік після того, як розпочалася Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, в Чернігів увійшли козаки і місто стало полковим центром.
Катерининську церкву звели на кошти козаків
Мальовнича Десна і міст в нікуди
Якщо підійти до краю Валу і поглянути вниз – можна побачити дерев’яну забудову. Це типові для Чернігова будинки кінця ХІХ початку ХХ століття. І, звісно ж, Десна…
«Десна хоч і мальовнича, проте дуже підступна річка: змінює річище то ближче, то далі від міста, – розповідає Алла Гаркуша. – Але завжди зі східного боку від Чернігова вона була своєрідним захистом для тутешньої фортеці. До того ж, саме річка довгий час давала місту прибуток. Оскільки ще в древні віки річка входила до міжнародного торгового шляху «Із варяг у греки», то навіть вікінги, перш ніж вийти у Дніпро, проходили Десною повз Чернігів і платили за це чимале мито».
Вагяги, пливучи Десною, платили місту мито
З Валу також можна побочити споруду річкового вокзалу, збудованого у 80-х роках минулого століття. На жаль, в післяперебудовний період річковий флот міста занепав. Нині з того флоту залишилося всього два катери. Один з них, до речі, має назву «Ельбрус». І не випадково, адже прилеглий до вокзалу мікрорайон ще з ХІХ століття має назву Кавказ. За однією з версій тут проживало кілька чеченських родин, виселених сюди після придушенння повстання Імама Шаміля на Кавказі.
У середині тих же 80-х в Чернігові з’явилася ідея розбудовувати місто і на іншому березі Десни. Було навіть зведено міст на протилежний берег. Але, рівень підземних вод там виявився занадто високо. Трохи снігу чи невеличкий паводок – і усе починає плавати.
Міст на протилежний берег чернігівці використовують для прогулянок
Тож забудови там так і не відбулося. Але чернігівці отримали на згадку чудовий пішохідний міст, яким легко дістатися на практично дикий протилежний берег Десни. А влітку на вихідні тут чимало відпочиваючих.
