Скрипучі двері пам’яті причинено
і згадкам всім підрубано крило.
Біління снігу — п’яне і причинне
тіла тверезих вулиць пройняло.
І над ажурні вишукані русла,
де вже давно не бігає вода,
скорботна пам’ять пам’яті зависла,
згубивши слід останнього гнізда.
…А те гніздо — то біле, то червоне
свою барвисту сутність обмина,
у ньому пам’ять білої ворони
і сніг, і наші білі імен
«Він був завжди такий упевнений в собі й дуже любив привертати увагу. Десь ми збиралися, і він тоді починав читати свої вірші, і всі ті панянки, розкривши очі, дивилися…»
Віктор Морозов у фільмі О.Фразе-Фразенка «Чубай»
Одразу прошу: будь ласка, перегляньте цей єдиний фільм про Грицька Чубая: Тут промовляють прекрасні, талановиті, справжні люди. Такі, яким був і він сам…
У Григорія Чубая було три поетичні збірки – «Говорити, мовчати і говорити знову», «Плач Єремії», «П’ятикнижжя». Всі три вийшли друком по його смерті.
Ні, не так: 1968р. у Рівному з’явилася була самвидавна збірка «Постать голосу» — 25 віршів. Того ж таки року Самвидавом розійшлася поема «Вертеп» — і перед очима невсипущих гебістів постав новий антирадянщик.
Ні, знову не так: перед очима невсипущих гебістів антирадящик Чубай постав 1966-го, коли виступив біля пам’ятника Шевченкові на роковини його перепоховання. Промова «потягла» на виключення з Шевченківського університету.
Спілкувався з Калинцями, Чорноволом, Стусом. Підготував – разом з Віктором Морозовим, Романом Кісем — самвидавний часопис «Скриня».
У 1972-му під час обшуку в Чубая знайшли книжку Донцова. Втрапив до слідчого ізолятору КДБ. Повернувся змучений, пригнічений.
Була якась «кепська» історія з судом над Калинцями, де він свідчив. Історія, що, за великим рахунком, ніц не вартувала, але наклала тяжкий відбиток на цілий його подальший стан.
Поневірявся, працював, щоб заробити на хліб: вантажником, художником на заводі, монтажником сцени в театрі… Раз по раз приходили з «контрори», обшукували… Не писав нічого аж до 1975-го: поема «Говорити, мовчати і говорити знову».
1979р. друзі порадили їхати до Москви – подалі від невсипущого ока… Вступив до Літінституту. Там знайшлися з таким самим втікачем – луганським поетом Іваном Низовим – і здружилися на решту літ.
Решта виявилася мізерною. Літінститут Гриць Чубай покинув не третьому курсі, не довчившись, у травні 1982-го. Бо надав перевагу спілкуванню з Ісусом. Чи, скоріше – Ісус надав перевагу спілкуванню з Чубаєм…
Через 8 років по смерті Григорія Чубая постав культовий український гурт «Плач Єремії» зі фронтменом Тарасом Чубаєм.
Ось уже 35 років як поета Чубая не побачити у Львові, в Україні й деінде на Землі. Чубай, безумовно, десь є — але далеко-далеко, куди живим сягнути зась. А вірші – його й про нього – є. Вони тут, серед нас…
Іван Низовий
Згадую Григорія Чубая
Львів без нього неначе й не Львів… Мож, даремно шукаю у Львові Тих, осяяних Грицевим гумором, слів, Отієї, Грицькової, щиролюбові? Скільки сталося змін-перемін Після того нестерпного серпня, Як прощався я з Грицем востаннє, І він Дарував мені місто вертепне Від серця! Тож по Львову ходжу, наче сню Десь на грані дитячого ляку: Ось наважусь, Летючий свій крок зупиню Й заверну із Підвальної на Погулянку… Погулянка ж – селянка, яка Розгубилась в похмурості мурів І чекає Грицька, виглядає Грицька У травневомажорі, Жовтнезажурі… Щось не сходяться числа мої, Не виходять мої розрахунки, Ніби хтось мене Зіллям лихим опоїв, В одній чарі змішавши Чарунки і трунки. Таж немає на світі Грицька – Десь бесідує, певне, з Ісусом, І Грицькова душа, Незалежна така, Осміхається і розкошує під вусом! Львів без нього і справді не Львів, Себто Львів, але Львів поза Львовом, Без вертепних, Дотепних, Живих щирослів Під найпершим, Отим, Що від Господа, Словом._____________________ Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна» |
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»