До закинутого гранітного кар’єру, що на околиці Дем’янковець, найкраще дістатися з боку Дунаєвець, проїхавши кілька кілометрів польовою дорогою. Паломники цей відрізок шляху йдуть пішки. Стрічки, пов’язані на деревах, покажуть правильний напрямок – повз лісосмугу, вузькою стежиною понад урвищем, де колись була дорога до монастиря, і аж до річки Студениці. Далі – дерев’яною кладкою до гроту, облаштованого Володимиром Дзікевичем над каменем з відбитком стопи Божої Матері. Саме він його віднайшов після багатьох років забуття.
Щоб дістатися до шанованого місця, варто пройтися дерев’яним містком через річку.
Заповіт
„В 60-х роках минулого століття тут, за селом, був діючий гранітний кар’єр, і ми з татом часто ходили сюди бити каміння, – розповідає чоловік. – Тоді я вперше побачив слід Божої Матері. Це було дуже шановане місце в дем’янківчан, люди про нього дбали, приходили сюди поклонитися і попросити здоров’я. А довкола, на кам’яних схилах, були печери. Ймовірно, в них жили колись монахи”.
Однак, хто в радянські часи зважав на святиню? Граніт в кар’єрі підривали, незважаючи на прохання людей не нищити каменя з відбитком стопи. І засипали його метровими шарами землі та щебеня.
„Якось покликала мене до себе бабуся і почала мені, малому, переповідати все, що знала про слід Божої Матері, – розповідає Володимир. – Потім витягла з шухляди мідну іконку, на якій була зображена свята Ганна з малою Богоматір’ю, і подарувала мені, мовляв, бережи її, вона передається у нашій родині від покоління до покоління і берегтиме тебе від злого ока”.
Про шановане в селі місце Володимир пам’ятає ще з дитинства.
Розповіла також старенька, що колись давно на цьому місці, де кар’єр, був жіночий монастир, і ікона, яку бабуся дала Володимиру, теж звідти. І ще попросила, щоб той обов’язково віднайшов завалений тоннами каміння слід Божої Матері. Малий Володя дуже скоро забув про це… І лише через кілька десятків років він організував перший хресний хід з села до місця, де колись була святиня. А потім узявся за заступ і почав шукати камінь з відбитком стопи.
Йдуть і паломники, і люди за зціленням
„Я пам’ятав приблизно, де колись його бачив, але ж довкола були дванадцятиметрові насипи каміння, – пригадує чоловік. – Ходив, перепитував в наших старожилів. То одне місце показували, то інше. Тоді тут, на вершечку насипів, ріс великий кущ – зацвітав рано навесні й не скидав цвіту аж до осені. І мені наче Бог підказав, що треба копати саме під ним. І я почав копати…”
Розробляючи кар’єр, ніхто не зважав на прохання селян не чіпати каменя з відбитками стопи Божої Матері.
Нині в Дем’янківцях можна почути багато переказів про слід Божої Матері. Кажуть навіть, що під час Другої світової війни німці хотіли забрати цей камінь до Німеччини. Але тільки взялися його вантажити, почалася страшенна злива і кілька днів не вщухала, поки ті не покинули роботи. А ще є перекази, що до революції йшов повз село старець. Зупинившись, почав розказувати людям, що Дем’янківці – благословенне село, бо Матір Божа його оберігає. Але видбиток її ноги невдовзі буде втрачений. І лише тоді повернеться до села Божа благодать, коли його віднайдуть”.
У селі кажуть, під час війни на Дем’янківці не впав жоден снаряд, бо його берегла Богоматір.
Сталося це на початку двотисячних. Дістався святині Володимир за дванадцять років. Увесь цей час він щодня приходив сюди і копав, вивозив каміння та землю, діставався глибини. І став тим, хто таки віднайшов для віруючих давню святиню земляків. Тоді ж артефакт освятив священик Української православної церкви (нині покійний) Василь Терлецький. Згодом місцеві жінки місцину облагородили, насадили квітів та прикрасили іконами.
Місцину огородили та насадили квітів.
Над каменем з відбитком стопи Володимир збудував щось на зразок гроту чи каплички. Кожен, хто приходить до стопи Божої Матері, мусить роззутися, а вже потім увійти всередину. Тут можна запалити лампаду чи свічку і помолитися. Іноді в кам’яному заглибленні збирається вода, яка, кажуть віряни, лікує хвороби очей.
„Ось цей слід, – показує на заглиблення у вилизаній дощами брилі Володимир. – Кажуть, коли Божа матір тікала з малим Ісусом, щоб порятувати його від загибелі, тут вона підсковзнулася і впала, залишивши цей відбиток. Тоді ангели взяли її на крила і несли понад землею”.
Ці заглиблення у камені люди називають слідами Божої Матері.
Вище гроту, на схилі пагорба, є джерело з цілющою водою, а поруч – камінь у вигляді кубка. Вода стікає дерев’яним жолобом зі скелі і має м’який смак. Люди кажуть, що вона додає сил та снаги хворим і стомленим подорожнім.
Вузька стежина веде до цілющого джерела.
Багато випробувань прийшлося на долю цього святого місця і в наші часи. Невіруючі палять келії, які тут збудували місцеві жителі, щоб паломники могли заночувати. Однак дем’янківчани вірять, що з Божою поміччю їхній святині більше ніщо не загрожуватиме.
Дерев’яні келії час від часу потерпають від невіруючих…
А в таких – можуть зупинятися подорожні.
