glavcom.ua
Я змушений вже вдруге повернутися до афери під назвою «Малі міста – великі враження». Цей проект викликав у мене величезний скепсис і мені здалося, що підстави для цього очевидні. Але мою увагу привернув один коментар, який я отримав у Facebook: «Що таке 4 млн… Смішно. На всю Україну аж 4 лимони! Будь-які державні кошти направлені безпосередньо на місця із цільовим призначенням – прогрес». Бачу, що проблема потребує додаткових пояснень, незважаючи на те, що «пацієнт вже радше мертвий, ніж живий»!
Проект «Малі міста – великі враження» є дітищем пані Ірини Френкель – радниці Міністра культури Євгена Нищука, директорки Українського центру культурних досліджень, керівника БФ «Сприяння розвитку талантів Поділля», керівника ГО «Інститут культурної політики» та фізичної особи-підприємця («ФОП Френкель Ірина Володимирівна»).
Він, цей проект, подається Міністром культури Євгеном Нищуком як такий, що «відбувається в рамках проведення Року культурної спадщини як в Європі, так і в Україні».
Відверта брехня і про Україну, і про «рамки». Жодного відношення проект до культурної спадщини не має, і зараз я, на прикладі лише одного з переможців, спробую ще раз пояснити суть моїх претензій.
Закон «Про охорону культурної спадщини» визначає, що культурна спадщина це «сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини». А об’єкт культурної спадщини, відповідно до цього закону, це: «визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти (об’єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність».
Закон також дає чітке визначення охороні культурної спадщини. Це: «система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культурної спадщини». І, нарешті, Закон визначає, що «об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, або об’єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».
А тепер по суті конкурсу, пов’язаного з «рамками проведення Року культурної спадщини».
«Леонтович Арт Квартал» (Тульчин Вінницької області). Як повідомляє урядовий портал, цей проект «має на меті створити на батьківщині відомого композитора Миколи Леонтовича велику мистецьку майстерню, яка збиратиме митців зі всіх регіонів України. Тут будуть писати мурали, робитимуть просторові інсталяції «Мелодії пісні Щедрик»».
Постає закономірне питання – чи не йдеться тут про, наприклад, дім-будинок Леонтовича або музичну школу? Бо вони є пам’ятками і змінювати їх зовнішній вид забороняє згаданий Закон! Боюся, що авторам ідеї це невідомо, хоча би тому, що координатором проекту, який здійснюватиме супровід його реалізації визначено той самий Український центр культурних досліджень, який нещодавно очолила пані Ірина Френкель, а там спеціалістів з охорони пам’яток вже немає.
«Леонтович Арт Квартал» планують завершити до початку фестивалю «OPERAFEST TULCHYN-2018». Він також частково фінансується за рахунок Вінницької обласної державної адміністрації та Тульчинської міської ради. А його арт-директором також є Ірина Френкель. З’ясувати скільки витрачають область та місто власних бюджетних коштів на обидва проекти неможливо – ця інформація максимально прихована. Єдине що поки відомо – Мінкультури дає на «Леонтович Арт Квартал» мінімум 500 тисяч гривень.
А тепер про сам Тульчин! Це місто має відому славетну історію. Наразі в ньому налічується 29 пам’яток. Підкреслюю, це пам’ятки у значенні Закону України «Про охорону культурної спадщини»! Ось вони:
- Будинок декабристів (охоронний № 60);
- Успенська церква (охоронний № 61/1);
- Дзвіниця Успенської церкви (охоронний № 61/2);
- Малий (новий) палац Потоцьких (охоронний № 58);
- Христо-Різдвяний кафедральний собор (охоронний № 992);
- Старий палац Потоцьких (охоронний № 59/1), фото його сучасного стану нижче;
- Театр (охоронний № 59/2);
- Житловий будинок по вул. 30-річчя Перемоги, 1 (охоронний № 990);
- Житловий будинок по вул. 30-річчя Перемоги, 3 (охоронний № 991);
- Будинок ксьондза по вул. Чорновола, 1 (охоронний № 235-М);
- Торговельно-житловий будинок по вул. Леонтовича, 17 (охоронний № 185-М), стан якого, як чудовий приклад ставлення до пам’ятки архітектури, можна побачити на фото нижче;
- Житловий будинок по вул. Леонтовича 21 (охоронний № 186-М);
- Особняк по вул. Леонтовича, 63 (охоронний № 188-М);
- Костьол Святого Станіслава (охоронний № 234-М);
- Особняк по вул. Леонтовича, 87 (охоронний № 189-М);
- Будинок, в якому жив П. І. Пестель (охоронний № 15-Вн (А), 988 (І), який було зруйновано у 80-ті роки минулого століття, але Мінкультури так і не спроміглось зняти його з обліку!);
- Особняк по вул. Енергетиків, 3 (охоронний № 190-М);
- Особняк по вул. Незалежності, 5 (охоронний № 187-М);
- Будинок, в якому жив М. Д. Леонтович по пров. Леонтовича, 2 (охоронний № 1147);
- Братська могила червоноармійців по вул. Кучерявого (охоронний № 960);
- Братська могила червоноармійців на кладовищі (охоронний № 961);
- Братська могила 293 воїнів Радянської Армії, загиблих при звільненні міста по вул. Леонтовича, 65 (охоронний № 974);
- Пам’ятник М. Д. Леонтовичу на вул. Леонтовича (охоронний № 020024-Н);
- Пам’ятник О. В. Суворову на вул. Леонтовича (охоронний № 1004);
- Пам’ятник Т. Г. Шевченку на вул. Леонтовича (охоронний № 48);
- Пам’ятник О. С. Пушкіну на вул. Леонтовича (охоронний № 122);
- Пам’ятник П. І. Пестелю на вул. Пестеля (охоронний № 213);
- Пам’ятник Лялі Ратушній у пров. Леонтовича (охоронний № 216);
- Бюст О. В. Суворова на вул. Леонтовича (охоронний № 1003, 4263-Вн).
Більшість цих пам’яток, за виключенням пам’ятника Леонтовичу, обох палаців та Успенської церкви, належать до пам’яток місцевого значення, а ті чотири – національного. А тепер увага – паспорти існують лише на один з палаців Потоцьких та на Успенську церкву!
Що таке паспорт пам’ятки? Це основний обліковий документ. Без нього неможливо визначити територію пам’ятки, встановити охоронну зону, нарешті – визначити предмет охорони – тобто ті елементи пам’ятки, які заборонено змінювати щоб не втратити її автентичність. Кожен, хто мав справу з охороною пам’яток знає – скільки судів було програно, скільки пам’яток було назавжди втрачено через відсутність тих паспортів! Паспортизація національних пам’яток здійснюється за рахунок Мінкультури, місцевих – обласного бюджету.
Так ось – бюджеті Вінницької області «в рамках проведення Року культурної спадщини як в Європі, так і в Україні», тобто на цей рік, коштів на паспортизацію не передбачає взагалі!
Йдемо далі! Ще 2002 року Кабінет Міністрів України включив Тульчин до «Списку історичних населених місць України». У Постанові Кабміну № 878 від 26 липня 2001 р. було сказано: «разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями забезпечити протягом 2001—2003 років розроблення та затвердження науково-проектної документації з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку».
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що: «для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об’єкти культурної спадщини».
Я не буду тут роз’яснювати роль історико-архітектурного опорного плану, розраховуючи на обізнаність своєї аудиторії. Скажу лише одне – межі історичного ареалу Тульчина, як і його історико-архітектурний опорний план розробляти навіть ще не починали. А вартість таких робіт для цього міста сьогодні сягає приблизно 250 тисяч гривень. Це вдвічі менше тої суми, яку центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини планує витратити на малюнки на стінах десятьох «тульчинських будинків, що розташовані у кварталі поблизу Палацу Потоцьких і пов’язані з життям та творчістю Миколи Леонтовича».
Якщо Мінкультури погоджується витратити протягом двох тижнів (!) півмільйона на малюнки на стінах, то може треба було подбати і про субвенцію для міста та області, які вочевидь не мають бажання фінансувати тут охорону пам’яток? Або подумати про інші важелі примусу? Це все, повторюю, є нормами законодавства і саме центральний орган виконавчої влади має відповідати за його виконання!
Як на це повинен відреагувати Прем’єр-Міністр Володимир Гройсман? А він це мусить зробити, бо його вже пов’язали (з його відома чи ні, неважливо!) з цим проектом. Важко спрогнозувати, але йому, на мій погляд, треба втрутитися особисто! Для цього не треба робити великих зусиль, а саме:
– Дезавуювати цей проект та скасувати його результати;
– Дезавуювати та позбутися особи, яка постійно публічно заявляє: «я работала с Владіміром Барісавічєм Гройсманам»;
– Винести догану Міністру культури Євгенові Нищуку за провалену підготовку проекту Указу Президента про Рік культурної спадщини;
– Кошти, які планувалось витратити на цей проект, спрямувати в ті самі міста, але на охорону пам’яток.
Якщо цього не станеться, влада ніколи не позбудеться ярликів крамарів (тобто, лавочників) та заочників! А неповага до влади нарешті призведе… Далі додумайте самі! Часу на роздуми обмаль, бо, як вже каже пані Френкель: «робота тільки починається»!
Іще зверніть увагу – заступник міністра Тамара Мазур, яка відповідає за культурну спадщину, родом з Вінницької області. Авторка проекту, директор УЦКД Ірина Френкель – з Вінниці (точніше, приїхала до нас з Вінниці, бо сама вона з Архангельської області, але це таке…). І хоча обидві вони, якщо не плутаю, мають вищу освіту, що таке «пам’ятка» та «культурна спадщина» або не знають, або не розуміють!
«Ми дуже сподіваємось, що … ті міста, які потрапили до нашого відбору – зможуть на своєму прикладі показати, а надалі поділитися досвідом з іншими колегами», – говорить Тамара Мазур. Як каже моя обізнана знайома: «Вони що, хворі на голову?!».
Саме так, хворі, а сукупність усіх їхніх симптомів вказує на очевидний синдром – система Мінкультури, якщо ще і «скоріш жива», то хвора вже безнадійно! Ліків не існує і треба щось відрізати, бо там справжня гангрена!
Ледь не забувся – хтось пам’ятає як Мінкультури планувало наприкінці минулого року провести пам’яткоохоронну конференцію? Під той самий «Рік культурною спадщини»? І людей вже попередили. Спочатку у Вінниці, потім перенесли до Києва. Результат – кошти (там було 73 тис. гр.) повернули до державного бюджету як невикористані. Казали, зробимо напочатку наступного року. Ага, зробили, вже навіть і не пам’ятають! Тому в них ще й склероз до тої гангрени! І очільнику Уряду треба втрутитися, хоча би для того, щоб продемонструвати ефективність своєї медичної реформи. Бо культурну спадщину Кабмін вже запоров!
На фото: Міністерство культури в черзі на прийом до лікаря. Зліва направо: Ірина Френкель (директорка Мінкультури), Світлана Фоменко (перший заступник Міністра), Євген Нищук (Міністр культури України), остання – Тамара Мазур (заступник Міністра). Фото з архіву Міністерства культури України, якому я щиро дякую за ідею!
