polit.reactor.cc
В численних статтях вітчизняних і західних аналітиків досить багато прогнозів щодо розвалу останньої «Імперії Зла». Дописувачі розходяться лише в термінах приходу «дня Х» для Російської Федерації і варіантах сценарію розкладу «тіла». І хоча більшість сходиться на тому, що це не є справою найближчих двох-трьох років, але не варто забувати історію.
Маю на увазі, що напередодні вступу Росії у першу світову війну, в липні 1914 року, центральна влада була цілком міцна, а популярність Ніколая ІІ перевищувала нинішні «рейтинги» Путіна. Після двох з половиною років війни ситуація все ще виглядала стабільною та цілком контрольованою. На весну 1917 року російський Генштаб планував наступальні операції на фронтах, та ба – навіть висадку десанту на Босфорі! Імперія впала за кілька березневих днів 1917 року. Ще через кілька місяців до влади (за гроші ворожої країни) дорвалася купка кривавих авантюристів. За допомогою терору, залякування і брехливих обіцянок зараза розповзалася по всій території колишньої імперії, душачи все, що не хотіло коритися. Але рівно сто років тому, в квітні 1918 закінчилося (як його називали радянські історики) «Тріумфальноє шєствіє совєтской власті». Відсіч почали давати як національні держави, утворені на місцях, так і сили опору серед самих росіян (так звана «Громадянська війна у Росії»).
Від остаточного розкладу колишню велику державу врятувало лише дві речі. Перша – нечуваний терор, який розгорнули більшовики, знищуючи не тільки своїх ворогів, але й просто «незгодних». А друга – нездатність (та й небажання) західних держав здійснювати якусь спробу втрутитися у події. Викликано це було перш за все тим, що «західне суспільство» ще не «відійшло» від Світової війни. І перейматися проблемами «далекої варварської країни» мало хто хотів.
Отже, замість колишньої Великої Імперії утворилася «реанімована» комуністами імперія Радянська – тобто СРСР. Йому судилося протягнути набагато менше, ніж попереднику (ну, після реанімації ж!). Але, «незважаючи на зусилля лікарів», в 1991 році СРСР благополучно сконав. Російська Федерація яка проголосила себе його «правонаступником» має (у порівнянні з попередниками) набагато менше можливостей, ще менше інтелектуального потенціалу, але такі ж самі амбіції. Ба навіть намагається відродити «Совок» відкусюючи у сусідів по шматочку.
І в принципі, у мене також не має сумніву, що закінчиться все це для нашого східного сусіда не надто добре. І особливого співчуття ні до сусідньої країни, ні до її населення я не відчуваю.
Тривожить одне: ЧИ ГОТОВІ МИ ДО ЦЬОГО?
Один простий приклад. Ну, добре, ВОНО почало конати. Звичайно, моральне задоволення – це добре. Але навіть за «найм’якшого» сценарію (тобто, без масштабних бойових дій у сусіда) ми відчуємо певні проблеми. Ну, наприклад. Не слід забувати, що знайдуться бажаючі «пересидіти» скрутні часи десь не у себе вдома. А у нас. І їх будуть не сотні і навіть не тисячі. І це будуть не тільки чиїсь родичі, чи заробітчани. А приклад, як представники «вєлікаго народа» тікали в Україну Скоропадського від більшовиків і сідали потім на голову українцям у нас є. І наші кохані європейські «друзі» почнуть щось волати про наш «обов’язок» прийняти цих осіб і т.д. Хотілося б сподіватися, що керівники держави знайдуть в собі сили відправити «друзів» за відомою адресою. Але якось немає впевненості. І виникає просте питання: чи взагалі існує якийсь план на випадок подібних ситуацій. Я розумію, легше за все сказати, що таке не відбудеться, або відбудеться колиииись не скоро. Але! Дуже не хочеться, щоб вийшло на кшталт: «а ніхто ж не думав, що порушать Будапештський меморандум», «а ніхто ж не чекав, що ростовське бидло внаглючу завезуть у Донецьк та Луганськ (а білгородське – у Харків)» «а ми ж не думали»… Треба думати. Зараз. А краще було б – вчора.
