Такої стрімкої кар’єри у Сполучених Штатах від нього ніхто не очікував. У 21 рік він переплив океан, записався на курси англійської мови, а у 26 – очолив один з комітетів в Національному бюро економічних досліджень.
У хаосі економічних процесів ХХ століття йому таки вдається знайти закономірності. Наприклад, вивести так звані цикли Кузнеця, за якими кожні 20-22 роки відбувається зростання технічного прогресу, населення і національного доходу. Але за ним неодмінно слідує спад.
Та найважливіше – він навчив американців рахувати валовий внутрішній продукт на душу населення. Такі ідеї лунали й раніше. Але тільки Кузнець зумів розширити поняття та дуже чітко й зрозуміло описати розрахунки. Уперше такі обчислення для конгресу США Кузнець провів у 1934 році, а з 44-го це стало загальносвітовою практикою.
Професор Гарвардського та Пенсильванського університетів, автор тридцяти книг, президент Американської економічної асоціації – здавалося дивним, чому Нобелівську премію вручили так пізно – аж у 1971 році. Відповідь проста – Нобель ніколи й не планував дарувати відзнаки економістам. Ця номінація з’явилася лише у 1968 році, і приурочили її до 300-річчя Швейцарського банку. Кузнець став четвертим лауреатом у світі.
Усе своє життя Кузнець заявляв, що народився в Харкові і тільки після смерті дружина сказала, що насправді чоловік походив із білоруського містечка Пінськ. Учений протягом життя оминав тему свого дитинства, не розповідав нічого рідним, що викликало підозри. Це й змусило журналістів та біографів провести розслідування і виявити, що саме приховував економіст.
Вони й з’ясують, що мама переїхала із семирічним сином до своїх родичів у місто Рівне, а батько – головний бухгалтер пінського відділення Азово-Донського банку – залишився. У 1910 році, коли сім’я була в безпеці, викрав у банку близько 100 тис рублів, частину перевів у німецький банк, ще позичив у заможних містян 15 тисяч і втік до Європи. Звідти емігрував до США.
Хлопця тим часом віддали у Рівненську гімназію – в архівах досі зберігається журнал успішності. Виявляється, учений, який міг підрахувати дохід американської економіки, у дитинстві не надто любив математику – отримував трійки і четвірки.
У 1915 році родина переїжджає до Харкова. Згодом Саймон вступить до Комерційного інституту, і хоч провчиться лише 2 роки, здобуде настільки ґрунтовні знання, що 19-річному хлопцеві довірять очолити відділ статистики праці у раді профспілок Української радянської республіки.
Перерозподіл земель після Першої світової війни перетворив Рівне на польське місто. Родина Кузнеців виїхала до Варшави, а звідти – до Нью-Йорка. У березні 1922 року Саймон уперше за 12 років зустрівся з батьком.