galinfo.com.ua
Павло Скоропадський — видатний український державний діяч, військовик, останній гетьман Української Держави.
П. Скоропадський народився у місті Вісбадені (Німечччина) в родині офіцера армії Російської імперії Петра Скоропадського. В дитинстві мешкав у родинному маєтку Тростянець, тоді Харківської губернії. Навчався вдома, потім – у Стародубській гімназії. 1886 р., після передчасної смерті батька, вступив до Петербурзького Пажеського корпусу. Слід сказати, що в цьому закритому закладі навчалися лише діти з вищих аристократичних кіл, випускники отримували вищу освіту, а отримання військових та наукових знань поєднувалося з придворною службою.
1893 р. Павло Скоропадський був скерований на службу до Кавалергардського полку, через два роки дістав призначення на посаду полкового ад’ютанта, у грудні 1897 р. став поручником.
1904 р. сотник Читинського козацького полку П. Скоропадський вирушив на чолі своєї сотні на фронт – розпочалася російсько-японська війна. Повернувся в чині полковника, з високою нагородою – золотою шаблею за хоробрість.
На самому початку Першої світової війни нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня, незабаром став генерал-лейтенантом і був призначений командиром гвардійської кінної бригади, за якийся час – командиром 8-го армійського корпусу.
Революційні події лютого 1917 р. застали командувача 34-м армійським корпусом П.Скоропадського на Волині. Українізацію військових частин не підтримував, однак, на вимогу українського уряду, українізував свій корпус і домігся виведення його в тил на переформування. Тож 34-й армійський корпус лишився практично єдиним боєздатним формуванням, яке стримувало наступ більшовицьких військ на Україну.
Секретаріат військових справ Української Центральної Ради призначив Павла Скоропадського командувачем усіма українськими частинами на Правобережжі. Водночас він був наказним отаманом Вільного козацтва, створеного влітку 1917 р.
Тодішні союзники – німці та австрійці – були незадоволені діяльністю Центральної Ради і готові були підтримати владу, яка гарантувала би сильне правління і порядок.
29 квітня 1918 р. у приміщенні київського цирку відбувся з’їзд хліборобів за участі понад 6 тисяч делегатів з 8 губерній. П.Скоропадський, який через кур’єрів дізнавався про перебіг з’їзду, в слушний час, коли критичні настрої учасників з’їзду щодо Центральної Ради досягли найвищої напруги, прибув на зібрання. Надійшла і була підтримана пропозиція оголосити його гетьманом. Затим усі вирушили до Софійського майдану, де відбувся молебень, а нову владу благословив архиєпископ Никодим.
Вночі з 29 на 30 квітня прихильники гетьмана захопили приміщення Державного банку, а також генеральних секретарств у військових та внутрішніх справах.
За кілька днів до того німці роззброїли дивізію Синьожупанників, а 30 квітня — Січових Стрільців. Україна була проголошена Гетьманською державою на чолі з гетьманом — Павлом Скоропадським.
В короткі терміни були встановлені дипломатичні зв’язки з Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватиканом — загалом із 30 державами світу. Антанта (військово-політичний альянс, основними учасниками якого були Велика Британія, Французька республіка та Російська імперія, створений у 1904–1907 рр.) підтримувала відновлення Російської імперії, тож Гетьманську Державу не визнала.
1918 р., з ініціативи громадськості, гетьман підтримав створення Української Академії наук (1918 р.). Також за його підтримки були засновані два державні університети – в Києві та Кам’янці-Подільському, 150 українських гімназій, Національний архів, Національна бібліотека. П.Скоропадський скасував рішення Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, проте план їхнього викупу та розподілу між селянами так і не був реалізований. Це, звичайно, викликало невдоволення і поміщиків, і селян. Поміщики, здебільшого російські, поверталися до своїх маєтків і за допомогою гетьманських збройних загонів повертали собі землю.
Суспільне невдоволення викликало вивезення до Австро-Угорщини та Німечччини великої кількості зерна, цукру, м’яса. Зрештою, загострення земельного питання, не вельми гречне ставлення іноземних військових до населення, фактична відсутність власної армії призвели до падіння Гетьманату. Українські політичні сили, що об’єдналися проти Скоропадського, змусили його відмовитися від влади.
14 грудня 1918 р. Павло Скоропадський підписав Акт зречення: «…Я, Гетьман всієї України, протягом семи з половиною місяців усі свої сили клав на те, щоби вивести країну з того важкого становища, у котрому вона знаходилася. Бог не дав мені сили впоратися з цим завданням. Нині з огляду на умови, що склалися, керуючись винятково благом України, від влади відмовляюся».
Коли до Києва увійшли війська Директорії, П.Скоропадський таємно виїхав за кордон. Якийся час мешкав у Швейцарії, затим оселився у м. Ванзеє поблизу Берліна. Створив гетьманські осередки у багатьох країнах світу, а також Український науковий інститут при Берлінському університеті (1926 р.)
Помер останній гетьман України Павло Скоропадський 26 квітня 1945 р. в лікарні монастиря Меттен.
Похований у місті Оберстдорф у родинному склепі Скоропадських.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
