Для російского холопа:
Бил царь-колокол, царь-пушка…»
Епіграма ця (яку приписують Олександру Рославлєву) присвячена спорудженню в Петербурзі пам’ятника імператору Олександру ІІІ. Пам’ятник було створено архітектором Павло Трубецьким і викликав він доволі неоднозначну реакцію всієї царської родини. Великий князь Володимир Олександрович заявив: «Це карикатура на мого покійного брата». Микола ІІ хотів взагалі відправити пам’ятник до Іркутська, «подалі від ображених синівських очей». Але, зрештою, вирішальну роль зіграла думка удови покійного. Марія Федорівна вподобала портретну схожість – і це зіграло вирішальну роль.
В суспільстві, звичайно, даний шедевр викликав ще низку жартів і епіграм, крім вищенаведеної – час ненормальної прихильності до слоноподібних творінь ще не прийшов.
Але тут Росія вскочила у халепу під назвою «революція». Новостворена Совдепія не дуже переймалася питаннями високохудожнього смаку, ставлячи на перше місце «ідеологічні» засади. (А за епіграми можна було і «сісти»). І будівничі «нової ери» почали завзято ліпити монументи вождям, «родінам-матєрям» та різним «будьонівським тачанкам», які досить часто розмірами та пропорціями знаходилися поза межами нормального.
Здавалося б, із смертю СРСР піде в небуття і нездорова пристрасть до гігантоманії. Та ба! В нинішній Росії продовжувала квітнути любов до «диких іграшок». Варто згадати лишень творіння пана Церетелі, серед яких родзинкою є 98-ми метровий памятник Петрові І та намагання подарувати Нью-Йорку 30-метрову «Сльозу скорботи». (Нью-йоркці відмовились і «шедевр» прилаштували на місці колишньої військової бази).
Україна якось уникала подібних неподобств. Відносно, звичайно. Окремі пам’ятники вже сучасної доби породили і жарти, і глузування. Чого вартий один памятник «Захисникам кордонів», де вершник сидить на якійсь непропорційно маленькій конячці. Але якось всеж-таки обходились без «диких іграшок».
І от, з минулого року почалося… На цих сторінках вже піднімалася тема «монументів» на в’їзді до столиці (які, скоріше, є пародією на відомі пам’ятники). Потім міські очільники заявили про намір створити монумент Іллі Муромцю (загальна висота – 15 метрів). Група прихильників криптовалюти подала петицію на сайт КМДА про встановлення «пам’ятника біткойну». Навпроти Бесарабки. Підходяще місце. Німецькі нацисти там вішали підпільників, радянські солдати встигли повісити кількох підпалювачів та поліцаїв, комуністи встановили пам’ятник Леніну, Біткойна не вистачає…
«Апофеозом феєрії» для мене особисто став макет Кубка Чемпіонів на Софіївський площі. Ну нема більше куди було «втюхати» – тільки між Софійським собором і Богданом! Тобто, гостям Києва найцікавіше (на думку наших керівників) було роздивлятися не архітектурні та історичні пам’ятки, а оце ось сріблясте одоробло.
«Дика іграшка». Для холопів. Якщо простіше – жлобство.