Видатний архітектор, будівничий, промисловець, професор Львівської політехніки, громадський і культурний діяч – І.І.Левинський належить до тих українців, які зробили свою рідну країну знаною й шанованою у світі.
Народився Іван Іванович Левинський 6 липня 1851 р. в містечку Долина на Прикарпатті, в родині директора народної школи. По батьковій лінії походив зі шляхетського роду гербу Сас. Мати Йозефа Левинська (з дому Хаузер) — німкеня, чиї предки переселилися до краю з Баварії.
Восьмирічним хлопчиком Іван втратив батька. Родина потерпає від скрути. Мати переїздить із дітьми до Стрия, де знаходить роботу. Іванко закінчує чотири класи початкової школи. На дальше навчання грошей немає. Хлопець рано подорослішав і зрозумів, що покладатися має винятково на Господа Бога та власні здібності. Щоб закінчити навчання у початковій школі, співає у церкві.
Трохи підтримав старший брат, тож Іван вирушив до Львова, вступив до реальної школи, де отримав знання із загальноосвітніх та технічно-прикладних дисциплін. Жив на такий-сякий заробіток від приватних уроків. 1868 р. вступив на будівельне відділення Львівської технічної академії, яку закінчив 1978р., отримавши диплом архітектора з відзнакою. Це надало можливість залишитися при Академії, мешкати і творити у Львові – місті його душі й долі.
1902р. очолив кафедру ужиткового будівництва, 1903р. став професором будівельного відділення. Від 1909р. – професор Львівської політехніки. У 1911—1914 рр. очолював факультет архітектури Політехніки. Серед його учнів – ціла низка відомих архіекторів: М. Ковальчук, Є. Червінський, О. Лушпинський та інші.
Проекти архітектора Левинського швидко стали популярними, адже він приділяв увагу не лише зручності, а й естетиці. Творив переважно у стилі українського модерну, вносячи до своїх проектів народні елементи будівництва Гуцульщини, Бойківщини, Наддніпрянщини. Львів’яни й гості міста донині милуються будинками Академічної громади на вул.Генерала Чупринки, акціонерного товариства «Дністер» на Руській, готелем «Жорж», палацами Дідушицьких та Рильських, житловими будинками на вулицях Ш.Руставелі, М.Лисенка, М.Кривоноса, проспектах Свободи й Т.Шевченка, багатьма іншими спорудами. Спроектував архітектор і греко-католицький храм у Києві, й численні церкви, лікарні, санаторії.
І.І.Левинський одним із перших в Україні зайнявся новою на той час справою — промисловим будівництвом. Фабричну діяльність розпочав близько 1885р., коли на скромні гроші, зароблені проектуванням та будівництвом, разом із Юліаном Захаревичем придбав землю на північному заході Львова – територію на околиці, суціль порослу деревами та чагарниками. Тут и почалася робота над створенням власного виробництва. Відкрив будівельні майстерні, де навчалися талановиті молоді люди з України, Польщі та інших країн. Нерідко навчав безкоштовно, зважаючи на матеріальний стан студента.
Згодом збудував фабрики столярних виробів, гіпсу — як сировини, так і готової продукції (саме на фабриці Левинського був винайдений власний спосіб виготовлення гіпсу і 1899р. зареєстрований відповідний патент). Перші фабрики з виготовлення плитки та цегли для облицювання, дахівки, кахлів, майоліки також заснував Левинський. Йому належить і першість у винайденні способів виробництва штучного каменю.
Майстер широко залучав місцевих архітекторів, скульпторів, художників до проектування оригінальних зразків кахлевих печей, окремих кахлів – частіше у питомо галицькому, але також і в наддніпрянському стилі. 1912 р., в часи найбільшого розвою виробництва, працювало п’ять підприємств: кахлярське; плитки для підлоги та стін; посуду і декоративних ваз; дрібних керамічних виробів; пластики. Галицькі заводи Левинського гідно конкурували з празькими, віденьскими, варшавськими. Його вироби не раз діставали престижні нагороди на міжнародних виставках.
У виготовленні керамічних виробів І.Левинський використовував розкішну українську орнаментику, завдяки чому мистецтво українців стало широкого відоме і вельми ціноване в Західній Європі.
Отже, у 30 років Іван Левинський став одним із найзаможніших людей Галичини.
Сучасники запам’ятали І.Левинського не лише як багатого і вдатного підприємця, а й як гречну, добру, порядну людину ( не випадково робітники прозивали його «Серденьком») та щедрого мецената. Його коштом у Львові споруджено Будинок для робітників; ремісничу і промислову бурсу, де навчання було безкоштовним; запроваджено мережу дешевих кухонь для бідноти. Спільно з архітектором Ю.Захаревичем І.Левинський придбав і подарував місту земельні ділянки для Академічного дому Товариства братньої допомоги Львівської політехніки та студентського гуртожитка. Як справжній патріот, збудував на власні гроші цілу низку споруд на потреби української справи: дім Українського педагогічного товариства, будинки для українських громадських організацій, доми-читальні. 1908 р. подарував велику колекцію керамічних виробів Церковному музеєві митрополита Шептицького (нині Національний музей) у Львові.
Як громадський діяч Іван Левинський ініціював створення промислових, фахових, технічних товариств: на власних фабриках організував товариства «Поступ» та «Праця». Брав активну участь у діяльності Українського технічного товариства, Товариства охорони української старовини, першої кураторії Національного музею. Фінансово допомагав робітничим і студентським організаціям – і навіть заповів землю, що придбав був під будівництво власної садиби, Українському студентському товариству «Основа».
1914р. вибухнула І Світова війна. Російські війська захопили Львів. На фабриках українського патріота Левинського тривають обшуки та реквізиції, господаря викликають на безкінечні допити. Влітку 1915-го, перед відступом, російське командування затримує відомих містян, серед них і професора Левинського, та вивозить углиб Росії, до Курська – як заручників. За якийся час Левинському вдалося дістатися Києва. Повернувся до Львова навесні 1918р. Відмовився присягати на вірність Польщі, тож, не зважаючи на захист колег, польська влада звільнила професора Левинського з викладацької роботи у рідній Політехніці.
Серце не витримало: 4 липня 1919 р. Івана Івановича Левинського не стало. На Личаківський цвинтар, до місця вічного спочинку, великого львів’янина проводжало все місто. На його пам’ятникові — напис: «Різьбив душі людей силою характеру, молотом енергії і кров’ю серця».
Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
