Публікацію з такою назвою годилося би розпочати з цитати. Щось із «Одеських розповідей». Автобіографічне чи до цього подібне. Чи хай би вже про Одесу — місто вічної любові Бабеля. Проте виявилося, що всі «Одеські розповіді» — від «Короля» до «Як це робилося в Одесі» — суцільна цитата, і розірвати її бодай коротенькою паузою неможливо. Тоді я знову – вкотре — перечитала «Одеські розповіді». Адже в кожному віці читаєш інакше, і твій сміх, і твої сльози, й роздуми при цьому інакші. Й лише герої «…розповідей» не старішають, залишившись навіки там, у Одесі, дивовижному місті, що його створив для них – і для нас — печальний єврейський чоловік Ісаак Бобель, він же – Бабель, один із найталановитіших у світі новелістів.
У травні 1939 Громадянин Бобель І.Е. був заарештований. Його звинуватили в антирадянській пропаганді, шпигунстві й тероризмі.
27 січня 1940 р. в Москві, за тюремними мурами Бутирської тюрми, напевне, лежав сніг і, коли по ньому ступали, потріскував на морозі. Громадянин Бобель Ісаак Емануїлович уже снігу не чув і не бачив — його розстріляли у підвалі Бутирки.
Перед тим письменника Ісаака Бабеля нещадно, з видимим задоволенням професійних заздрісників, критикували радянські зоїли. Мовляв, у творах простежується «антипатія до справи робітничого класу». Закидали «натуралізм та апологію стихійного начала і романтизацію бандитизму».
Розповідають, ніби після виходу друком «Конармії» «легендарний командарм» Семен Буденний тупав ногами, несамовито волаючи: «Контра! Сволочь! Зарублю!..»
І я знову перечитала оповідання з «Конармії». Й там були скорботні слова про коротку службу товариша Бабеля в будьоннівській Першій кінній: «Летопись будничных злодеяний теснит меня неутомимо, как порок сердца…» Ще там були потоки крові, моря болю й страждань і безліч страшних, безглуздих, покірних смертей — людських, кінських, бджолиних і різних інших. А не було там фальшивого пафосу, на якому більшовики вибудовували «героїку» війни між громадянами. Тієї, де батько різав сина, син – батька, і де вбивство було звичною, буденною роботою.
От і виходить, що громадянин Бобель був антирадянщиком і терористом, до того ж озброєним особливо небезпечно – власним письменницьким талантом. Чи він це усвідомлював — чи підсвідомо живописав світ, у якому одеські бандити виглядали янголами на тлі червоних армійців?..
Розповідають, що «Одеські оповідання» Бабель писав на ідиш, потім майстернопереклав російською.
Писати ж почав у 15 років — французькою. Він і володів ідиш, французькою та російською не просто вільно, але з барвистими нюансами та особливостями.
Ісаак Бобель народився 12 липня 1894 р. — зрозуміло, в Одесі, й також зрозуміло — у добропорядній єврейській родині, на життя якій заробляв батько, небагатий торгівець, а мама дбала про затишок і про смачно поїсти.
Якийся час родина мешкала у Миколаєві, а 1905 р. повернулася до Одеси. Початок століття в Росії був часом великих єврейських погромів. Під час погрому 1905 р. Бобелів сховала українська родина.
Потім хлопець вступив за квотою до Одеського комерційного училища. 1911-го – до Київського комерційного інституту, який закінчив 1916 р. у Саратові, куди інститут евакуювали під час Першої світової. Тоді ж познайомився з М.Горьким, який високо оцінив твори початківця і сприяв їхній публікації в журналі «Літопис», де працював редактором. 1917 р. Бабель пішов до російської армії, служив у кавалерії. 1919 р. одружився з Євгенією Гронфайн, донькою заможного торгівця реманентом для сільських робіт.
1925 р. опублікував збірку оповідань за своїми дитячими спогадами — «Історія моєї голуб’ятні».
1926 р. видав книгу оповідань «Конармия», яка принесла йому визнання – і вкрай розлютила командарма. Все у тих оповіданнях було з власного досвіду, якого набув під час служби у 1920 р. в Першій кінній.
1931 р. вийшли друком його геніальні «Одеські розповіді» — з життя одеського гетто.
У 1935 р. Бабель написав п’єсу « Марія» й чотири оповідання.
Він творив, а «органи» не дрімали, вишукуючи в його творах ознаки «контрреволюції». Не дрімали й цензори та критики, які нюхом чули чергову сталінську жертву. Ісаак Бабель, іноді відвідуючи Францію, де мешкали дружина і донька, міг там залишитись, але цього не зробив.
На початку 1937-го Сталін дав відмашку на «Велику чистку», що забрала життя десяти тисяч командного складу армії та стільки ж — нижчого. Що прикметно – полягли всі командири кавалерійських з’єднань, які не входили до Першої кінної.
Два роки погибель ходила слідами Бабеля назирці. У травні 1939-го за ним прийшло НКВД. Звірячо катований, печальний близькозорий чоловік визнав участь у антирадянських організаціях і терористичних угрупованнях, шпигунстві на користь Австрії та, звичайно ж, Франції.
На суді відмовився від показів, що дав їх під тортурами, однак «найгуманніший суд» на це не зважив…
1953 р., після смерті Сталіна, громадянина Бобеля І.Е. було реабілітовано. З творів письменника Ісаака Бабеля було знято заборону…
