Кожного, хто завітає у Летичів, не залишить байдужим велична споруда в центрі міста. Це – місце молитви, здобуття душевної рівноваги та здійснення дивовижних зцілень – санктуарій (місце, з яким пов’язані чудеса, де здійснювалися дива Господом Богом через заступництво святих) Летичівської Богородиці.
Почалася історія святині 1606 року, коли Святіший Отець Климентій VIII вислав до Летичева двох місіонерів. З Папським благословінням вони отримали подарунок – ікону Діви Марії з Дитятком на руках, написану на зразок ікони «Матері Божої Сніжної». З цією іконою прибули до Летичева. Поміщик Ян Потоцький звів у Летичеві фортецю. Але ченцям, котрі прийшли під її брами, заборонив заходити у місто. Лише дозволив оселитися у передмісті. Одного разу, пізно вночі, коли ченці молилися перед іконою Діви та Сина, мешканці містечка побачили надзвичайне сяйво. Подумали, що горять хати. Але коли наблизились до хатини, де молились ченці, побачили світло, наче вогняний стовп, сходило від ікони Богородиці у небо. Туди ж прибув і сам Ян Потоцький. Він простояв на колінах до ранку, прийняв визнання віри і свою фортецю пожертвував на оселю для Цариці Небес.
Під час одного з багатьох наїздів татар на Поділля під Летичевом зі своїм військом затримався Станіслав Ревера-Потоцький (згодом великий гетьман корони і воєвода Київський та Краківський). Коли військо розбило табір для відпочинку, уві сні гетьман побачив постать жінки, яка повідомила про небезпеку. Видіння повторювалося знову і знову. І він віддав наказ готуватись до бою. Перші промені сонця показали татарські війська, що насувались. Після перемоги гетьман прибув до храму, щоб скласти подяку Богові. І на іконі побачив ту саму жінку з видіння. Сповнений прагнення увіковічити спомин про отриману Небесну опіку, гетьман і все його військо склали так зване «копитове» пожертвування на будівлю храму у Летичеві. Будовою храму зайнявся Ян Потоцький, який разом з дружиною також пожертвував значну частину власних коштів.
З 1722 року віряни почали записувати усі благодаті, зцілення і дива, які відбувалися після молитов перед іконою Богородиці. А 1778 року спеціальна церковна комісія, після грунтовної перевірки усіх свідчень, затвердила, що ікона Летичівської Богородиці є чудотворною. Згодом ікону коронували. А саму чудотворну ікону почали вважати покровителькою Поділля і Волині.
Найважчі часи для святині були у роки панування в Україні комуністичного режиму. Благо, що ікону вдалося врятувати. Вона побувала у Луцьку, Варшаві, а згодом оселилася у Любліні. Храм замкнули, а невдовзі загнали у нього коней, утворивши стайню. Потім тут зберігали будівельні матеріали, зерно, міндобрива і нарешті відкрили корчму. Під час війни у святині розташувався концентраційний табір. За роки знущань будівля дуже постраждала.
Відродження
І лише 1989 року зруйнований і спалений храм повернули парафіянам. А парафія отримала постійного священика — отця Яна Білецького. Для повернення храму делегація парафії мусила п’ять разів їздити до Москви, тричі до Києва і безліч разів – до Хмельницького. Через три роки парафіянам повернули і будинок монастиря. А 1996 року Святіший Отець Йоан Павло II встановив 6 липня днем літургійного святкування Летичівської Богородиці для Кам’янець-Подільської дієцезії. У роки незалежності до Летичева повернулась лише копія святині, сама ікона досі зберігається у Любліні. А санктуарій знову став місцем молитви, відновлення єдності людини з Богом У 2006 році у внутрішньому дворику встановили пам’ятник Папі Йоану Павлу ІІ. Але процес духовного відродження та відбудови санктуарію Летичівської Богородиці триває донині
.Й щороку 6 липня у містечку справжнє свято. Приїжджих і паломників значно більше, аніж у будь-яке світське. Летичівська Богородиця має велику пошану семінаристів Вищої духовної семінарії в Городку. Після прийняття духовного одягу вони прибувають до Летичівської святині на молитви. А 1 червня тут урочисто відзначається День дитини.
