Принц
У приміщенні сільської бібліотеки — стенд з розповіддю про історію села. Одразу звертаєш увагу на інформацію про принца, який колись тут жив і похований неподалік костелу. Звідки взявся у маленькому подільському селі принц? Виявляється, він одружився з місцевою панянкою. «Однією з найяскравіших та найординарніших постатей, які жили на Поділлі наприкінці ХVIII-початку ХІХ століть, був принц Шарль де Нассау-Зiген, — розповідає староста села Володимир Перець. — Це — французький авантюрист нiмецького походження. Він супроводжував французького мандрівника Бугенвiля навколо свiту (1766-1769). Був прийнятий на службу до французької армiї, брав участь в облозi Гiбралтару iспанцями (1782). Перебуваючи на службi в Росiї, був посередником мiж королем Польщi Станiславом та Катериною II. Останнi 12 рокiв життя принц Шарль де Нассау-Зiген майже безвиїзно провiв у маєтку своєї дружини Каролiни Гоздської в Тинній. Обидвоє померли у 1808 році від запалення легень. І принц, і принцеса поховані в Тинній». До наших днів маєток принца не зберігся, лише неподалік нинішнього костелу на старовинному кладовищі є його могила. Її кілька разів намагалися зруйнувати. За радянської влади навіть вибухівку підкладали. Адже у могилу принцу поклали багато цінних речей, тож намагалися віднайти ті коштовності.
Місце, де є віра
У 1783 році у селі був побудований кам’яний костел, у якому було дев’ять вівтарів, головний прикрашав славетний образ Богородиці, який прославився багатьма дивами. «Таких костелів у світі було всього три: у Флоренції, Кракові та Тинній, — розповідає прихожанка храму Діна.— Сюди на відпуст приходили до тридцяти тисяч прочан з усього світу, причому і католики і православні. Відпуст тривав дев’ять днів. Моя бабуся розповідала, що люди ночували просто неба, всі вулиці містечка були заповнені людьми. І увесь цей час люди молилися».
Є відомості, що в середині ХVIII століття в костелі нараховувалось 612 цінностей: алмазні хрести, діаманти, обручки золоті і навіть срібне зображення шестимісячного немовляти в натуральну величину. Але ще на початку минулого століття у Тинній був цілий духовний центр: величний костел з органом, Будинок милосердя. Крім настоятеля храму, тут служили ще сім священиків-вікаріїв. Проте костел зазнав не одного пограбування. А 1956 року його взагалі зруйнували. «Моя бабуся їздила аж до Кремля з проханням, щоб костел залишили як пам’ятку архітектури, — розповідає пані Діна.— Але храм таки зруйнували, а через місяць з Москви прийшли документи із дозволом залишити споруду». Відбудували святиню лише у 90-х роках. Нині поряд з храмом зводять Дім паломника. «Від старого костелу мало що залишилося, — продовжує прихожанка. — Розп’яття зараз зберігається у капличці Дому паломника. За костелом встановлена фігура Матері Божої, датована ХVІІ століттям — теж зі старого храму. Також повернулося зі старого костелу зображення Ісуса в терновій короні. Багато наших людей висилали у Казахстан. Одна вірянка сховала під светр Ісуса і так поїхала у Казахстан. Й там, на чужині, люди молилися до Ісуса. Коли та жінка помирала, попросила своїх дочок, аби повернули Ісуса додому, у Тиннянський костел». Вивезли з костелу і чудотворний образ Матері Божої Тиннянської, датований 1493 роком. «Куди вивезли ікону — достеменно невідомо, — каже настоятель храму отець Віталій Слободян. — Але нещодавно натрапили на слід образа. Найвірогідніше, він зберігається в одному з храмів України. Зараз з цього приводу ведуться дослідження. Якщо Бог дозволить, то ікона повернеться додому, на все воля Божа». А п’ять років тому єпископ Леон Дубравський привіз до Тинної копію тієї ікони.
Відома Тинна ще й тим, що після щирих молитв відбуваються дива. «Приїжджають помолитися Матері Божій Тиннянській пари, які довго не мали дітей, — розповідає пані Діна. — І потім народжують немовлят. Було тут подружжя з Борисполя, яке сімнадцять років не мало дітей. А через дев’ять місяців зателефонували і поділилися радісною подією: у них народилася дівчинка. Також люди розповідають про різноманітні зцілення від хвороб».
Також у Тинній кільком людям являлася Мати Божа. Якось побачив її і місцевий учитель, який був комуністом і атеїстом. Раніше неподалік нинішнього костелу росло жито. І сільські люди, у тому числі й вчителі вийшли його косити. Раптом один кинув косу і звернувся до інших: «Там, у житі, Мати Божа, я не буду косити. Дивіться, Вона пішла на цвинтар. Я — партійний чоловік, і я бачу Матір Божу!». І люди побачили, як вітер похилив колоски в один бік, ніби хтось пройшов полем. А через пару років на цій землі почали будувати костел, хоча тривалий час дозволу на його будівництво ніяк не могли отримати.
