Фото: автора
На кордоні між новобудовами та приватними будинками Нетішина на березі річки Горинь стоїть стара цегляна п’ятиповерхова будівля. Десятки років тому тут працював потужний млин
Як розповідають краєзнавці, млин був зведений у 1890 році. Подейкують, що з ним пов’язано багато таємничих історій, якими полюбляють лякати своїх дітей місцеві мешканці.
Перший дерев’яний млин звели без жодного цвяха
Найдавніша згадка про млин датується початком 50-х років XVII століття. Тоді на річці Горинь в Нетішині було два млини з шістьма жорновими каменями. За 1654 рік також згадуються два млини з 6 каменями та однією ступою, очевидно, для товчення круп. «Після воєнних дій під проводом Богдана Хмельницького та спустошення Острожчини польськими військами Нетішин дещо занепадає, але у 1690 році згадується «млинок», яким володів «жид рабин», котрий тримав і саме село, — розповідає науковий співробітник Нетішинського міського краєзнавчого музею Віктор Войковський. — Майже відсутні джерельні відомості про Нетішин протягом XVIII століття. Ймовірно, що на кінець XVIII – початок XIX століття млин у селі був. Про це свідчать відомості, що у 1808 році млиновим писарем працював Тадеуш Дидзинський, а мірошниками були «Кирило, старший мельник», та «Грицько, Кирилів син». В 1840 роках купець Давид Гальперсон мав при нетішинських млинах свою комору, де зберігав жито, а «вірником при млинах» в цей час був Хаім Мордко». З 1865 року повіреним графині Зубової у Кривинському маєтку, в тому числі й нетішинських земель, а з часом і їх власником стає Ісаак Якович Герман. Згодом, на початку XX століття, за довіреністю дружини, Цецилії Ісааківни Кривинський маєток тримав зять Германа Вільгельм Маркович Леві».
Будівля млина була дерев’яною, а побудований він був без жодного цвяха. На початку XX століття старий млин згорів. Старожили переказують слова Германа: «Згорів, побудуємо цегляний». Тому розпочалося будівництво цегляного млина. Цемент, якість якого контролював сам Герман, виготовляли в селі Сільце Славутського району. Міцність цементу була надзвичайною. «У 1905 році млин запрацював, бо саме ця дата була викарбована на цеглі. Зерно звозили з навколишніх населених пунктів. Його заготовляли закупівельники й доставляли залізницею на станцію Кривин, відкриту у 1876 році. З Кривина на підводах зерно за невелику плату підвозили до млина, який працював цілодобово. Робота припинялася лише на Різдво, Великдень та великі свята», — каже Віктор Войковський.
За статистичними історичними джерелами, в 1914 році підприємство давало 66 тисяч пудів перемолу щорічно. Працювало у млині 17 чоловіків. У 1915 році кількість робітників зросла до 20, а середня річна кількість продукції — до 400 тисяч пудів. В млині позмінно працювали три шеретовники (чистили зерно, відділяли лузгу від зерна перед помелом), один крупчатник (майстер) і три його заступники (вагарі) по одному на зерні, борошні, висівках, відходах. В млині стояло 12 вальцьових верстатів. Один верстат для жорнових помелів, чотири великі сита, три «реформи» (повітрям відділяли манну крупу). Центрифуги (близько п’яти) відсівали борошно від зернових домішок. Були просорушки — машини для переробки проса на пшоно. Працювали інші спеціальні машини, що виготовляли якісну крупу. Виробляли крупу ячмінну, пшеничну, манну, пшоно. Млин молов до семи гатунків борошна. Його пакували в торбинки по одному та два кілограми. Маркували борошно наступним чином: вищий ґатунок — 0, перший — 00, другий — 000. Борошно вищого ґатунку пакували в торбинки по кілограму і експортували кінним транспортом за кордон.
«Цікавим є той факт, що наглядачем над млином і електростанцією був німець, родом з Поволжя, який мешкав у самому млині. Цей німець розмовляв російською, любив українські пісні та обряди. Згодом постачав борошно партизанам, приймав їх у себе, годував вечерею, — каже Віктор Степанович. — В період Другої світової війни млин працював у три зміни, виробляючи крупу, борошно для фронту та населення. Ті, хто працював в млині, мали бронь від Славутського військкомату». Наприкінці 20-х років минулого століття Нетішинський млин орендував Шепетівський округовий союз сільськогосподарської кооперації «Господар». На підприємстві було задіяно до 25 чоловік, а продукція користувалася широким попитом серед мешканців краю.
Ще й виробляв електроенергію
Окрім того, що тут мололи борошно, млин ще й слугував для виробництва електроенергії. В 30-і роки XX століття в комплексі з млином почала працювати гідроелектростанція, яка відновила свою діяльність у повоєнний час. Саме тут діяла перша в Нетішині енергогенеруюча установка, або динамомашина, як її тоді називали. Вона й живила електроенергією виробництво борошна. За даними архівних матеріалів, потужність динамомашини Нетішинського млина у ті часи була всього 5,5 кіловат. «Нетішинський млин не мав парових турбін чи машин, локомобіля, двигунів внутрішнього згоряння, які б приводили у дію обладнання, що меле борошно. Все виконувалося силою водяного потоку, що йшов від Горині, за допомогою двох водних турбін потужністю по 50 кінських сил», — веде мову далі Віктор Войковський.
У період 1927-1928 років на Нетішинському млині виробляли стільки енергії, що вистачало і для місцевих потреб, і для потреб сусідів. І це при тому, що можливості динамомашини за цей період часу були використані не на повну потужність, а лише наполовину. ГЕС в Нетішині будувалася в 1946-1949 роках. В її основі був проект Київського інституту «Гипросельэлектро». Станція була зроблена дуже добротно й давала струм не тільки для Нетішина, але й для хліборобів Солов’я, Кривина, Колом’я, Лисичого, Головель, Дідової Гори, Потереби, Дорогощі, Півневої Гори, а також Білотина. ГЕС мала власну електролабораторію. Нетішинська гідроелектростанція двома турбінами за рік виробляла не менше 700 тисяч кіловат-годин електроенергії. У 1962 році її закрили…
…У 1972 році млин закрили у зв’язку з нестачею зерна. Все обладнання демонтували та вивезли. Приміщення млина спочатку мали переобладнати під гуртожиток для будівельників з Бурштинської ГРЕС, проте не було відповідних умов пожежної безпеки, тому роботи припинилися.
Відтоді млин пустує…
