Його називали українським соловейком та одним з найкращих тенорів світу. Він виступав на сценах «Ла Скала» і «Метрополітен-опера». Йому стоячи аплодували в Канаді й Австралії, США та Японії, Бразилії та Новій Зеландії. Пропонували залишитися в Італії й Росії. Співак на прізвище, яке гармонійно віддзеркалювало його великий дар — Солов’яненко — любив Україну…
Анатолій Солов’яненко народився у місті Сталіно (нині — окупований Донецьк), у родині шахтаря. Щоправда, шахтаря не зовсім звичайного: батьки майбутнього співака виступали у аматорських оперних виставах: «Наталка Полтавка» М.Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського… Тож Анатолій виріс у музичному середовищі, з раннього дитинствабрав участь у самодіяльності й музику та пісню любив безмежно.
Якийся час музичною кар’єрою не переймався: 1949р. вступив на гірничий факультет Донецької політехніки. Тут вже був солістом інститутського ансамблю та почав всерйоз замислюватися над перспективою професійного вокалу.
1952р. Солов’яненко спробував вступити до Ленінградської консерваторії, однак невдало. Повернувся до навчання в політехніці, 1954р., отримавши диплом, почав працювати асистентом кафедри нарисової геометрії. Брав уроки у соліста Донецької опери О.Коробейченка – на пропозицію останнього. 1962р. вперше взяв участь у звітному (так було тоді заведено) концерті художньої самодіяльності Донеччини у Києві.
Того ж року, під час Всесвітнього конгресу профспілок у Москві, після концерту для його учасників молодий виконавець отримав пропозицію стажуватися в Мілані, у Театрі делла Скала. Півроку навчався в «Ла Скала» у знаного тенора Дженнардо Барра.
22 листопада 1963р. на сцені Київської опери відбулася прем’єра опери «Ріголетто». Це була і Солов’яненкова прем’єра – у ролі герцога Мантуанського.
В січні 1964-го – знову стажування в «Ла Скала», а наступного року – перемога на конкурсі естрадної пісні «Неаполь проти всіх». Повернувшись, отримав запрошення до московського Великого театру.
Від 1965р. Анатолій Солов’яненко — соліст Київської опери. Впродовж 28 років виконав понад 20 партій в операх М.Лисенка, П.Гулака-Артемовського, Д.Верді, Д.Пуччині, Г.Доніцетті, П.Чайковського, М.Римського-Корсакова та інших українських і зарубіжних композиторів. У його виконанні просто-таки магічно звучали українські народні пісні та романси.
У 1977—1978р.р. Анатолій Солов’яненко тріумфально виступав у нью-йоркській «Метрополітен-опера».
Після аварії на ЧАЕС дав низку концертів у Чорнобилі.
1993р. сталося те, що прийнято дипломатично називати «творчими розбіжностями з керівництвом театру». За цим формулюванням – перепони у отриманні ролей та концертуванні, доноси, дріб’язкові зачіпки… Тодішній парторг театру навіть виступив проти відзначення Слов’яненка Ленінською премією, бо той «не є членом КПРС і взагалі антирадянська людина». (До речі, А. Солов’яненко справді ніколи не був членом компартії й не виконав жодної пісні, де та прославлялася би).Словом, була створена атмосфера, що висотує і виснажує будь-яку особистість, а творчу – й поготів. Солов’яненко залишив сцену Театру опери і балету, якій віддав 30 років життя, і зосередився на концертній діяльності.
Він був одним з найулюбленіших «класичних» співаків не лише в Україні, а й далеко за її межами. Його зманювали можливостями співати на найпрестижніших світових сценах, розкішними гонорарами й побутовими умовами, але Солов’яненко волів залишатися в Україні. Навіть тоді, коли йому призначили пенсію за віком – 49 гривень з копійками…
29 липня 1999р. Анатолій Борисович Солов’яненко помер від інфаркту. Видатного тенора поховали в с.Козин на Київщині, де він мешкав з родиною.
Мало не через 10 років – 2008-го — А.Б.Солов’яненку було присвоєне звання Героя України.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
