15 жовтня 1959 року у Мюнхені був убитий провідник ОУН Степан Бандера
Цього дня, в обідню пору, на сходовій клітці будинку, що на вулиці Крайтмайр, 7 у Мюнхен, виявили конаючого тутешнього мешканця. Невдовзі чоловік помер. Експертиза виявила в організмі жертви залишки ціанистого калію. Загиблим виявився лідер ОУН Степан Бандера.
Через два роки агент КДБ Богдан Сташинський у суді, а перед тим – у ході слідства – зізнався, що убив провідника українських націоналістів двома пострілами з пістолета, в якому замість куль були вмонтовані ампули з ціанідом. Також він засвідчив, що 1957р. в такий спосіб знищив одного з керівників ОУН Лева Ребета. 1950р. Сташинський видав КДБістам нареченого своєї сестри Марії – командира боївки УПА Івана Лабу (Кармелюка), котрого ті закатували.
Як повідомив слідству та суду Б.Сташинський, 15 жовтня 1959р. він проник до вестибюля будинку, де квартирував Бандера, і коли той повертався додому, вистрелив йому в обличчя. Убивця в деталях виклав, як готувався та відбувався атентат, і що його замовили та організували кремлівські спецслужби на чолі з О.Шелепіним. (До того часу вважалося, що Ребет помер від інфаркту, а Бандеру отруїли кавою: смерті були заподіяні не відомою до того зброєю, і розпізнати за ними убивство було практично неможливо.)
Б.Сташинський мав намір здатися спецслужбам США, тож прийшов разом з дружиною — німецькою перукаркою Інґе Поль – до поліції з проханням передати їх американській стороні. Однак американці не повірили зізнанням Сташинського – настільки вони виглядали фантастичними — й передали його знову німецькій поліції .
У жовтні 1962р. Богдана Сташинського судили в Західній Німеччині. Підсудний примудрився викликати співчуття у суддів і журналістів. Він, здавалося, з усіх сил домагався вироку для себе і щиро каявся. Насправді ж, скоріше за все, прагнув опинитися у в’язниці, позаяк у будь-якому іншому місці очікував би на смерть від рук своїх московських «роботодавців». Водночас він доводив, що був людиною далекою від політики і вчинив убивства, бо в іншому випадку КДБ розправилося би з його рідними, що мешкали на території СРСР.
Суд визнав замовником убивства тодішній уряд СРСР, організатором – голову КДБ О.Шелепіна, а Б.Сташинського – «знаряддям убивства» і рокував його лише до 8 років ув’язнення. Завдяки співпраці зі слідством та судом і практично першим повоєнним свідченням про те, що спецслужби СРСР причетні до організації політичних убивств. Відбув у тюрмі менше 3-х років. Потім слід убивці загубився.
Професор Гарвардського університету Сергій Плохій, автор книги «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду», зазначає, що Сташинський емігрував до Південної Африки, де зробив пластичну операцію, змінив ім’ я і навіть консультував тамтешню розвідку. Не виключено, що «знаряддя атентату», якому нині 87 років, досі топче ряст.
У будь-якому разі, прізвище Сташинського згадувалося ФСБ Росії після голосного вбивства з допомогою талія колишнього російського розвідника О.Литвиненка у Лондоні: «чекісти» заявили, що вони до цього не причетні й що після убивства Б.Сташинським лідера ОУН «політичні убивства припинилися». Як зазначає професор С.Плохій, це було перше зізнання спецслужби – наступниці НКВС-КДБ — про свою причетність до убивства С.Бандери. Він же згадує, що незадовго до української Революції Гідності в Інтернеті з’явилося нібито інтерв’ю Б.Сташинського, в якому він говорить, що мав комуністичні переконання і саме відповідно до них убив Степана Бандеру.
Ще одна подробиця щодо Сташинського: 2012р., «за часів Януковича», в Україні вийшла друком книга одного з колишніх журналістів під назвою «Інґе». Головний герой роману на майже 250 сторінках – Б.Сташинський. Книга не стала бестселером, а серед нечисленних відгуків превалює думка про «кремлівське замовлення» і «формування культу зради». Це був час, коли силовими структурами в Україні керували громадяни РФ…
Війна Росії проти України триває досі. У Донбасі – реальна, кривава; ідеологічна (даруйте термін з радянського минулого, він тут якраз на місці) — проти наших живих і мертвих героїв. Проти нас, українців. Вона ніколи, ні на мить не припинялася. І триватиме доти, аж поки ми – всі – нарешті відчуємо себе українцями, які творять і захищають рідний, Український Світ.
І тоді ми переможемо назавжди…
