Вчорашній день вкотре довів, що наші керівники (на жаль!) або не вміють прораховувати наслідки своїх дій, або готові пожертвувати життям та здоров’ям людей заради дипломатичних маневрів. Не треба бути великим стратегом, щоб розуміти: сили і засоби українських ВМС в акваторії Чорного і Азовського морів не співставимі із можливостями російських агресорів.
Чи означало це, що треба сховати голову у пісок і нічого не робити? В жодному разі! Щоденна робота щодо зміцнення Військово-Морських Сил і відпрацювання дій щодо відсічі агресору. З чітким прорахуванням можливих варіантів. Аж до мінування акваторії Азовського моря.
У вересні українські судна “Донбас” і “Корець” пройшли до Азовського моря. Судячи з того, як все це відбувалося, не важко було передбачити, що наступного разу все буде не так просто. Але не передбачили (чи передбачили, але все одно віддали наказ?)
І ми отримали ситуацію, коли: Україна втратила бойові судна, поранені українські моряки, сусідня недокраїна зловтішається з чергової поразки українців.
В офіційних джерелах розповідають, що звернуться до США, Європейського співтовариства та ООН. В соціальних мережах боти (або хай буде – симпатики влади) “розганяють хвилю” на кшалт “тепер їм ще санкцій накидають” та “Кремль загнав себе у пастку”.
З усього цього можна зробити один висновок: або всю історію з “морським походом” планували дурні, не здатні передбачити наслідки, або це робили негідники, здатні пожертвувати людськими життями заради швидкоплинної дипломатичної вигоди.
Не хотілося б вірити, але щось підказує, що можливий і найгірший варіант: дурні і негідники.
Павло Аніськович
