« Я собі не уявляю громадської гідності без особистої і національної гідності, як не уявляю народження людини без матері.»
Є.Сверстюк. «З думок»
Він був одним з тих, кого називають «будителями» — тобто людиною, яка активно пробуджувала українські національні ідентичності: культурну, мовну, історичну.
Коли постав вибір: або успішна наукова й педагогічна кар’єра, або доля дисидента в тоталітарній державі – він обрав друге.
Видатний український філософ, письменник, учасник руху шістдесятників Євген Олександрович Сверстюк народився 13 грудня 1928р. в с. Сільце на Волині (на той час – територія Польщі), у селянській родині.
Освіту отримав за спеціальністю «логіка і психологія» на філологічному факультеті Львівського державного університету ім.І.Франка. Закінчив аспірантуру у Науково-дослідному інституті психології. Працював учителем української мови та літератри на Тернопіллі: у Почаєві, Богданівці Підволочиського району. Викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті. Завідував відділом прози у журналі «Вітчизна». 1965-72р.р. – відповідальний секретар «Українського ботанічного журналу».
Впродовж 1959—1972р.р. Є.Сверстюка п’ять разів звільняли з роботи за політичними мотивами. Адже захищав українську культуру, брав участь у протестах проти арештів української мислячої інтелігенції, писав для Самвидаву.
В січні 1972-го Євгена Сверстюка заарештували. Майже рік перебував у слідчому ізоляторі, де знущаннями й тортурами гебісти намагалися «вибити» з нього необхідні покази. Потім були суд і вирок: сім років таборів і п’ять – заслання. Стаття 62 ч. I КК УРСР, виготовлення і поширення «антирадянських» документів.
Строк відбував у Пермській області, заслання – в Бурятії.
Восени 1983р. Є.Сверстюкові було дозволено повернутися до Києва. Звичайно ж, без права займатися науковою та викладацькою діяльністю. До 1988р. працював столяром на Київській фабриці індпошиву. Іншої роботи людині з тавром дисидента-націоналіста знайти було неможливо. Хіба що – кочегаром, як В.Чорновіл чи М.Горинь.
Влітку 1987-го, разом з С.Набокою, О.Шевченком, С.Матусевичем, створив Український культурологічний клуб.
Після проголошення Незалежності активно виступав зі статтями щодо дерадянізації духовного та культурного життя України.
Є.О.Сверстюк був одним з учасників ініціативної групи «Першого грудня» — об’єднання українських інтелектуалів та громадських діячів, яке постало у 2011р.
Автор книг та багатьох статей з літературознавства, психології, релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської. Найвідоміші твори — «Котляревсьикй сміється», «Остання сльоза», «Блудні сини України», есе «Собор у риштуванні». Його роботу «З приводу процесу над Погружальським» називають однією з найважливіших в українському Самвидаві.
Книга Є.Сверстюка «Блудні сини України» була відзначена Державною премією України ім. Тараса Шевченка
1 грудня 2014р. президент українського Пен-клубу Є.О.Сверстюк помер у одній з київських лікарень.
Залишилися вистраждані думки, що були життєвим кредо філософа. Вони необхідні й нам, нинішнім, і прийдешнім поколінням українців:
«Я собі не уявляю громадської гідності без особистої і національної гідності як не уявляю народження людини без матері.».
«Коли вмирає батьківщина — вмирає все».
«Коли не видно ясних доріг і сонячних плаїв, безсумнівною дорогою є найважча — дорога шляхетна».