Від 6 березня 2003р. наш Славень перестав бути «піснею без слів», як сумно жартували українці. Справді, музика авторства Михайла Вербицького була затверджена в якості Гімну ще 15 січня 1992р., а от текст Павла Чубинського обережні українські владці все промовляти вголос побоювалися.
Зрештою, навіть і після затвердження текст Гімну залишився скороченим. Стаття 1 згаданого закону зазначає: «Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
А може, причина в іншому: навіть цей короткий текст далеко не всі владці спроможні вивчити напам’ять? Адже часом можна спостерігати кумедну картину, коли котрийся «патріот» у рясно вишитій — гаптованій сорочці — замість співати, недоладно плямкає губами.
Однак, поза сумнівом, справжні патріоти України знають наш Гімн від першого до останнього рядочка:
Національний Гімн України
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Приспів.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відіб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.
Слава Україні! Героям слава!
