2 липня 1941 року в зв’язку з наближенням фронту в Кам’янці-Подільському припинив існування учительський інститут. На той момент він мав два факультети – історико-філологічний і мовно-літературний. Лише в травні 1944 було оголошено про відновлення роботи інституту і розпочато навчання на мовно-літературному факультеті. 1944-1945 роках у вузі навчалося 178 студентів. 1945-го було здійснено випуск двадцяти вчителів.
2 липня 2005-го в Кам’янці-Подільському на руїнах Вірменського Миколаївського собору урочисто відкрито й освячено хачкар(різновид вірменських пам’ятників – кам’яна стела з різьбленим зображенням хреста, зазвичай встановлюється при дорогах, монастирях, всередині і на фасадах храмів), який виготовив вірменський майстер з Хмельницького Шамхал Месропович Акопян.
2 липня 2015 з’явилося повідомлення про те, що до Хмельницького привезуть Камінь перемоги над московським військом під Конотопом – символ перемоги війська козацького під керівництвом гетьмана Івана Виговського над армією Московського царства. Його виготовив відомий український скульптор Валентин Осадчий. Третього липня його можна було оглянути на майданчику перед кінотеатром Шевченка.
2 липня 2014-го на Хмельниччині створили штаб, що мав опікуватися переселенцями зі Сходу України. На той момент у Хмельницькій області перебувало близько 700 переселенців: 457 з Криму та 233 з Луганської та Донецької областей.
Також 2 липня 2014 у Хмельницькому громадськість ввимагала відставки тодішнього губернатора Леоніда Пруса. Дійшло навіть до того, що він вистрибнув у вікно і намагався втекти від людей через внутрішній двір облради.
Під час визвольної війни в липні 1648 року, коли селянсько-козацькі полки Максима Кривоноса підійшли до Полонного, жителі Шепетівки та навколишніх сіл поповнили лави українського війська. В липні 1649 року Шепетівку спалили загони воєводи Белзького, що призвело до її занепаду. За податними описами 1650 року тут налічувалося лише три будинки. У цьому ж році Шепетівка стає містечком як власність Домініка Заславського, а в 1673 році переходить у володіння князів Любомирських як придане за княжною Заславською, пізніше – стає власністю Сангушків.
