Україна з виробництва меду посідає одне з провідних місць у Європі. Не в останню чергу – завдяки Петрові Прокоповичу, який винайшов рамковий вулик ще 1814 року.
П.І.Прокопович – людина, яку називають основоположником раціонального бджільництва. Його шлях може служити прикладом любові до світу, життя і маленького крилатого створіння, що робить світ і життя радіснішим і – солодшим.
Петро Іванович Прокопович народився 10 липня 1775р. в селі Митченки Конотопського повіту (нині Бахмацький район) на Чернігівщині. Батько, отець Іван – священик-дворянин, нащадок відомого козацького роду.
11-літнім батьки віддали Петра в науку до Києво-Могилянській академії, де він за 8 років дістав блискучу освіту. Мріяв стати вчителем, але довелося йти на віськову службу. Служив у Переяславському кінно-єгерському полку, був нагороджений, у 1798р. звільнився з війська в чині підпоручника.
Після відставки захопився бджолами – молодший брат Степан мав невеличку пасіку (бджіл тоді утримували в дуплянках), і 1799р. остаточно вирішив присвятити житя бджільництву. У 1808р. пасіка вже налічувала 580 вуликів.
Прокопович мав багатющу бібліотеку, в якій чільне місце посідали книги про бджіл. Виписував спеціальну літературу з-за кордону, вивчаючи біологію бджіл, життя бджолиної сім’ї. Постановив знайти спосіб забирання меду без обкурювання, яке варварськи вбивало бджолу.
1814р. сталося доленосне для бджільництва відкриття. П.Прокопович винайшов перший у світі розбірний рамковий вулик. Рамка стала окремою складовою бджолиної оселі, не створювала позарамкового простору, що додавало комфортності бджолиній зимівлі (на жаль, у сучасних вуликах цей винахід не використиовується). Застосування рамки дало змогу бджолярам вільно оглядати бджолину сім’ю, запобігати хворобам бджіл.
Завдяки вуликові Прокоповича пасічники стали забирати мед, не завдаючи димом шкоди бджолам.
Нині рамкою українського бджоляра послуговуються мільйони пасічників у цілому світі.
Ще один видатний винахід П.І.Прокоповича — дерев’яна перегородка з отворами, через які проходять тільки робочі бджоли, що дозволяє отримувати чистий мед у рамках.
Неоціненний внесок Петра Прокоповича у розвиток бджолярства – створення першої і єдиної в Європі школи пасічників. Спочатку школа розташовувалася у рідному селі бджоляра – Митченках, згодом із цією метою він придбав хутір Пальчики, де школа запрацювала від 1830р…
Упродовж 53 років існування школа Прокоповича підготувала понад 700 кваліфікованих пасічників. До Петра Івановича навідувалося чимало відомих українців. Hа початку літа 1843 р. до його господи навідався Тарас Шевченко, був зачарований місциною, пасікою та роботою бджолярів. Тут він створив картину «На пасіці». Згодом у своїй повісті «Близнецы» Шевченко відтворив багатий духовний світ українського пасічника, показав, як природа та її чудові творіння – бджоли – позитивно впливають на світогляд людини.
П.І.Прокопович вважав бджільництво найприбутковішою галуззю сільського господарства, що й довів власним прикладом. Скажімо, 1839р. пасіка Прокоповича налічувала близько 3 тисяч бджолиних сімей, прибуток від неї становив понад 20 тисяч рублів щороку. За якийся час бджологосподарство Прокоповича, дійсного члена Московського товариства сільського господарства, складалося з 10 000 бджолосімей і стало найбільшим у світі. Лише шкільна пасіка в 1855р. мала 2542 бджолині сім’ї.
Всесвітньо відомий американський бджоляр-підприємець Асмос Рут, автор «Енциклопедії бджільництва», так оцінив діяльність П.І.Прокоповича:«Його магазинна рамка має багато спільного з сучасною секційною рамкою з вирізами для проходу бджіл, стінки його вулика були зв’язані в замок. Він застосовував методи, які далеко випередили його час».
Пасіка Прокоповича постачала мед до столу багатьох відомих родин, у тому числі й імператорської — після того, як цар Микола І відвідав господарство і, захоплений, доручив укласти із бджолярем відповідну угоду. Коли з’ясувалося, що залізниця Москва—Київ має пролягати через землі Прокоповича, він звернувся до імператора з проханням «заради збереження чистоти меду» змінити проектний маршрут, узявшися сплатити всі додаткові витрати. Тож колію проклали не через Глухів і Батурин, як планувалось, а через Конотоп і Бахмач.
П.Прокопович мав намір видавати спеціальну вітчизняну літературу на допомогу пасічникам. Уже й підготував був до друку книгу «Записки про бджіл», та підозріливий імператор не вволив його прохання облаштувати у Пальчиках друкарню. На жаль, робота так і не була опублікована.
Проте світ побачило понад 60 статей Петра Івановича у газетах і журналах. Його праці залишаються актуальними донині.
За життя П.І. Прокопович був нагороджений численними медалями та орденом Святого Володимира 4 ступеня.
Помер великий бджоляр 3 квітня 1850р…Відома у світі школа діяла до 1879 року, поки був живий продовжувач його справи – син Степан. По смерті Степана Прокоповича царський уряд без жодного опису наклав на майно школи арешт, і заклад хижацьки розграбували. Щезли без сліду пасіки й реманент; були зрубані й вивезені дбайливо вирощені могутні липи; зникли рукопис так і не виданої книги та портрети бджоляра . Тож немає достеменної впевненості, що портрет, який зберігся, відтворює зовнішність саме П.Прокоповича.
На могилі Петра Івановича у с.Пальчики, де діяла його школа, вже за новітніх часів було споруджено чудовий бронзовий пам’ятник (його, на жаль, вкрали сучасні мисливці за кольоровим металом).
А найперший і вельми оригінальний пам’ятник бджоляреві встановили 1906р. у Львові. Він є точною копією Прокоповичевого рамкового вулика. Пам’ятник прикрашений бронзовим медальйоном із профілем П.І.Прокоповича та написом, що відтворює дати його життя.
В Києві та Ніжині є вулиці імені Петра Прокоповича.
Його ім’я носить Український інститут бджільництва.
Годі й й казати, гідне пошанування.
І все ж найбільший пам’ятник Бджоляреві – його винахід. Поява рамкового вулика І.Прокоповича призвела до цілої низки справді революційних відкриттів світового рівня – штучної вощини та медогонки.
