Видатний український письменник, автор української абетки, відомого у світі роману «Чорна рада», першого українського перекладу Біблії — П.Куліш, разом із Т. Шевченком та М. Костомаровим, став у 1840 — 60р.р. правдивим творцем української історичної свідомості й нової національної літератури.
Пантелеймон Олександрович Куліш народився на хуторі неподалік містечка Вороніж Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Шосткинський район Сумської області), в родині заможного козака-хлібороба. Батько, Олександр Куліш, походив зі старшинського козацького роду. Мати Катерина була донькою козацького сотника Івана Гладкого та онукою теж Івана Гладкого — полкового отамана Переяславського козацького полку.
З дитинства Панько всім серцем полюбив українські пісні, казки, оповіді, що їх щедро дарувала мама. Призвичаївся до книжки, чому сприяла сусідка по хуторах Уляна Мужиловська, яка, власне, й наполягла на тому, щоб хлопця віддали до Новгород-Сіверської гімназії. Перший час навчатися було дуже нелегко: викладали російською, тож, як пізніше згадував, мав «доволі мороки, поки почав розмовляти так, як пишуть у книжках».
Наприкінці 1830-х років П.Куліш стаєслухачем філософського та юридичного факультетів Київського університету. Близько познайомився з М.Максимовичем, який усіляко спонукав здібного студента до вивчення української літератури та збирання фольклору.
Завершити навчання не вдалося: 1840р. Куліша відрахували з університету, оскільки не мав документального підтвердження свого дворянського походження. Викладав російську мову та словесність, історію й географію в Луцькому, Києво-Печерському, Києво-Подільському повітових дворянських училищах, виконував обов’язки старшого вчителя історії у Рівненській гімназії.
Під час літніх канікул подорожував Правобережжжям, переважно Київщиною та Черкащиною, записував народні пісні, думи, перекази, легенди, казки. Захопився українською, насамперед – козацькою – історією.
1845р. петербурзький журнал «Современник» почав друкувати перші розділи роману П.Куліша «Чорна рада». П.Плетньов, редактор видання і ректор Петербурзького університету, запросив автора роману до столиці імперії — на посаду старшого вчителя гімназії та викладача російської мови для іноземних слухачів університету.
22 січня 1847р. Куліш узяв шлюб із 18-річною Олександрою Білозерською, з братом якої Василем приятелював. Старшим дружбою на весіллі був Тарас Шевченко.
Того ж року, за рекомендацією Петербурзької Академії наук, П.Куліш разом із дружиною вирушив до Західної Європи – Прусії, Саксонії, Австрії — вивчати слов’янські мови, історію, культуру та мистецтво. Повернувшись, став ад’юнктом відділення російської мови і словесності.
Безпосередньої участі в діяльності Кирило-Мефодіївського братства П.Куліш не брав, проте товаришував і активно листувався з «братчиками» — Т.Шевченком, М. Костомаровим, В. Білозерським, О. Марковичем, М.Гулаком. Викривши «Слов’янське товариство св. Кирила і Мефодія», 2 квітня 1847 р. жандарми заарештували Куліша у Варшаві й доправили до Петербурга.
Два місяці допитів у казематах ІІІ віділення, затим – чотири місяці в Олексіївському равеліні й заслання до російської «глибинки» із забороною писати і друкувати твори. З бібліотек та книгарень були вилучені книжки Куліша, не дозволене їхнє перевидання.
Майже до кінця 1850р. письменник мешкав з дружиною в Тулі. Працював канцелярським урядником поза штатом, тобто без оплати, затим був призначений на оплачувану посаду помічника редактора щотижневої газети «Тульские губернские ведомости».
Наприкінці 1850 р. Микола І, з нагоди 25-річчя свого царювання, а також завдяки клопотанням П.Плетньова та сенатора О.Кочубея, дозволив Пантелеймонові Кулішу оселитися в будь-якому місці імперії, проте без права служити у навчальних закладах і друкуватися. Не знято було і таємний нагляд. П.Куліш повернувся до Санкт-Петербурга, під псевдонімом «Николай М.» надрукував у «Современнике» російські повісті та двотомні «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя».
Розпочав роботу над шеститомним виданням творів та епістолярію Миколи Гоголя – цьому великою мірою сприяло знайомство з матір’ю великого письменника.
Однак найбільшим своїм творчим досягненням Пантелеймон Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси» (Санкт-Петербург, 1856-57р.р.) «Записки о Южной Руси» друкую з насолодою не тому, що в них є моє, а тому, що передаю світові пам’ятки духу народного, яким у моїх очах нема ціни», — писав автор своєму товаришеві С.Аксакову. Збірка мала великий успіх. Тарас Шевченко про неї писав: «Цю книгу скоро напам’ять буду читати. Вона мені так чарівно, живо нагадала моюпрекрасну бідну Україну, що я немов з живими бесідую з її сліпими лірниками і кобзарями. Пречудова і вельми благородна праця! Брильянт у сучаснійісторичній літературі».
Збірка була написана українським фонетичним правописом авторства самого Куліша – звідси й назва «кулішівка». 1860р. за цим правописом виданий «Кобзар», використовували «кулішівку» і в журналі «Основа».
1857р. був плідним для письменника: вийшли друком роман «Чорна рада», український буквар і читанка — «Граматка». П.Куліш відредагував і оприлюднив «Народні оповідання» Марка Вовчка. З його ж таки ініціативи у Петербурзі з червня 1857р. почала працювати «Друкарня П.О. Куліша» — перша й єдина в імперії ХІХ століття українська друкарня.
В березні 1858р. Куліш із дружиною вирушив подорожувати Європою. Милувався досягненнями західної цивілізації, проте був переконаним прихильником патріархального сільського життя: хутір як ознака гармонійного єднання людини з природою, а водночас – як своєрідна оаза національної самобутності – залишався його ідеалом.
Не діставши дозволу на заснування українського журналу в Санкт-Петербурзі, Пантелеймон Куліш організовує альманах «Хата». Тим часом Василь Білозерський розпочинає роботу зі створення першого українського часопису «Основа», і П.Куліш та його дружина (її вже знали читачі як письменницю Ганну Барвінок), займаються підготовкою матеріалів. Зокрема, для «Основи» Куліш написав «Історичні оповідання» — нариси з української історії: «Хмельнищина» та «Виговщина» (надруковані 1861р.)
Перша поетична збірка П.Куліша«Досвітки. Думи і поеми» вийшла у Петербурзі 1862р., За рік з’явився «Валуєвський циркуляр»; друкування українською мовою було катастрофічно обмежене. Твори Куліша почали публікувати в Галичині – зокрема, львівські журнали «Мета» і «Вечорниці».
Наприкінці 1864 р. П.Куліш оселився у Варшаві, здебільшого редагував переклади адміністративних актів із польської мови – російською.
У 1869—1871р.р. письменник мешкає у Венеції, Відні, Празі, навідується й в Україну, на свій хутір Піддубень біля Мотронівки, родинного гнізда Білозерських. У ці роки тісно контактує з галицькими народовцями та віденським студентським товариством «Січ», допомагає власними коштами видавати у Львові єдиний на той час загальноукраїнський журнал «Правда», сам друкується в ньому.
Навесні 1873 р. Пантелеймон Куліш продає хутір Піддубень та оселяється з дружиною в Мотронівці. З 1876 р. до 1880-го мешкає у Москві, вивчаючи стародруки та літописи у бібліотеках; навідується до Парижа – слухати лекції в Сорбонні; їде до Відня.
1883 р. П.Куліш повернувся до Мотронівки. Подружжя мало приймає і виїжджає: письменник зосереджується на літературній, перекладацькій та дослідницькій історичній праці. Тут укладає збіркусвоїх оповідань і статей «Хуторская философия и удаленная от света поэзия», яку одразу після оприлюднення 1879р. цензура заборонила і вилучила з продажу. Надсилає до Галичини свою «Крашанку русинам і полякам на Великдень 1882 року», сподіваючись згуртувати українську і польську інтелігенцію в культурній діяльності. Пише віршовану драму «Байда, князь Вишневецький». Багато перекладає:Шекспір, Гете, Байрон, Шіллер, Гейне. Готує до друку збірку поезій «Дзвін» та повний український переклад Біблії. Завершує історіографічну працю в трьох томах «Отпадение Малороссии от Польши»…
14 лютого 1897р. в Мотронівці П.О.Куліш помер. Тут був і похований. Пантелеймон Куліш лишив велику літературну та наукову спадщину. Серед інших праць особливе місце посідає перша фонетична українська абетка, в якій не було церковнослов’янських літер ѣ та ы, з’явилася літера g на позначення ґ. Слід сказати, що саме «кулішівка», трасформувавшись, лягла в основу української абетки. З 1876р. абетку П.Куліша в російській імперії заборонили . У 1890-і роки її, дещо видозмінену, запровадили в галицьких школах.
Роман «Чорна рада», присвячений подіям після Переяславської угоди 1654р., приніс авторові прижиттєву і пожиттєву славу. Як зазначив Іван Франко, «Чорна рада» — «найліпша історична повість в нашій літературі». 2000р. на кіностудії ім. О.Довженка за романом був знятий однойменний серіал (режисерМ.Засєєв-Руденко).
Пантелеймон Куліш – автор першого повного переклад уБіблії українською мовою. Розпочав Куліш свою працю 1860р., згодом залучив до неї І.Нечуя-Левицького та І.Пулюя -науковця-фізика, відомого глибокими знаннями богослов’я. 1881р. Наукове товариство імені Шевченка опублікувало у Львові Новий Заповіт у їхньому перекладі.
Працю над Старим Заповітом перервала загадкова пожежа 1885р.на хуторі Мотронівка. Під час пожежі згорів рукопис, і перекладачі змушені були почати свою роботу знову. Переклад завершив І.Пулюй уже після смерті П.Куліша. 1903р. Британське та закордонне Біблійне товариство видало першу повну українську Біблію — «Святе письмо Старого і Нового Завіту» — в перекладі П.Куліша, І.Нечуя-Левицького та І.Пулюя. 2000р. переклад був виданий і в Україні.
Ім’ям Пантелеймона Куліша названі площа у Києві, вулиці в Тернополі, Рівному, Львові, Коломиї та багатьох інших містах України.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
