Володимир (Зеєв) Жаботинський, один із лідерів всесвітнього єврейського національного руху — сіонізму, творець Єврейського легіону та молодіжної сіоністської організації «Бейтар», письменник і публіцист – народився в Одесі.
Талановитий журналіст з юності співпрацював із місцевими газетами – «Одесский листок», «Одесские новости». Згодом, оселившись у Петербурзі, редагував єврейські журнали «Рассвет», «Еврейская жизнь».
Брав активну участь у створенні «Ліги оборони прав єврейського народу в Росії» (1905р.)
1911р. заснував у Одесі єврейське видавництво «Тургеман».
На початку Першої світової війни виїхав до Західної Європи, зайнявся свторенням єврейських військових підрозділів у збройних силах Антанти. Організував Єврейський легіон у армії Великої Британії й служив у ньому офіцером.
1921р. підписав угоду з урядом Української Народної Республіки в екзилі про створення єврейських підрозділів у складі армії УНР, якщо почнеться новий похід в Україну.
Під час Другої світової виїхав до США, вів переговори про формування єврейської армії для участі в боротьбі проти нацизму.
Входив до складу керівництва Всесвітньої сіоністської організації.
Володимир (Зеєв) Жаботинський – автор праць з проблем сіонізму: «Про залізну стіну», «Схід», «Кргулий стіл з арабами» й багатьох інших; романів «Самсон Назорей» та «П’ятеро».
Особливу увагу в політичному житті та публіцистичній творчості В.Жаботинський приділяв українській національній проблематиці («До питання про націоналізм», «Про мови та інше», «Урок ювілею Шевченка», «Стороннім оком»…) Ідеолог сіонізму палко відстоював позицію щодо окремішності української нації, захищав національні права українців.
Одного разу Жаботинський сказав: «Коли я помру, ви можете написати на моїй могилі: «Це людина, що підписала угоду з Петлюрою»».
Самовіддано змагаючись за національні та політичні права свого народу, єврейський націоналіст Володимир Жаботинський палко підтримував український національний рух. Ще у 1911-14р.р. в багатьох своїх статтях В.Жаботинський поділяв національні прагнення українців, наголошував на тому, що вони в українців та євреїв однакові – здобути і будувати власну державу. Як зазначав Євген Чикаленко, 1911р., під час зборів в українському клубі, Жаботинський говорив про однакові потреби євреїв та українців, про те, що «…у них… одні завдання та однакові вороги… як у них на черзі боротьба з обрусителями та полонізаторами, так і в нас, а через те нам треба координувати нашу діяльність».
Блискуча праця В.Жаботинського «Урок ювілею Шевченка» («Урок юбилея Шевченко», 1911р.): «Он (Шевченко, — О.Б.) дал и своему народу, и всему миру яркое, незыблемое доказательство, что украинская душа способна к самым высшим полетам самобытного культурного творчества. За то его так любят одни, и за то его так боятся другие…» І ще: «Можно выбросить все демократические нотки из его произведений (да цензура долго так и делала) – и Шевченко останется тем, чем создала его природа: ослепительным прецедентом, не позволяющим украинству отклониться от пути национального ренессанса…»
22 січня 1918р. Українська Центральна Рада ухвалила перший у світовій практиці закон про національно-персональну автономію. Згідно з ним, найбільші національні меншини, в тому числі – єврейська – могли створити Національний союз, який мав право законодавчої ініціативи та врядування, а органи Нацсоюзу мали статус державних. Цей закон увійшов окремою частиною до Конституції УНР. В уряді УНР був міністр єврейських справ.
А це — звернення «До населення України» за підписом Головного отамана військ УНР Симона Петлюри: « …та сердечна зустріч, яку проявило єврейське населення при поверненні нашого війська на рідну територію в минулому році, ті сльози, якими єврейське населення проводжало наше військо, і той жах, який охопив єврейське населення перед навалою більшовиків, ті десятки тисяч євреїв, що потягнулися за нашим військом, тікаючи від більшовицької навали, і що тут, разом з нами,на чужині, ділять нашу долю і мріють нашими мріями, – все це переконало цілий світ, що бандити не ми, а самі більшовики.
…Як Головний Отаман Війська Українського я наказую вам: більшовиків-комуністів і інших бандитів, що роблять єврейські погроми та нищать населення, карати безпощадно і як один стати в оборону бідного змученого населення і через ваші військові суди розправлятися з бандитами негайно.»
У кожному окремому випадку антиєврейських дій уряд УНР, а потім Директорія, створювали Надзвичайну слідчу комісію. 14 червня 1919 р. Кабінет народних міністрів, заслухавши на засіданні доповідь міністра єврейських справ про погроми у Кам’янці та Проскурові, ухвалив: «Вжити рішучих заходів до цілковитої ліквідації погромних протиєврейських подій, а винних притягнути до суворої кари за законами військового часу». Створена окремим законом «Особлива комісія для розслідування протиєврейських погромних дій» мала повноваження засуджувати винних до смертної кари та « … безпосередньо підіймати карне переслідування проти урядових осіб всіх рангів, як за загальні, так і за службові карні вчинки, що в зв’язку з погромними подіями».
За особистим наказом Симона Петлюри був заарештований і розстріляний саме за погроми у Проскурові відомий отаман Іван Семесенко.
26 серпня 1919 року в місті Кам’янці-Подільському відбулася конференція єврейської соціалістичної партії Поалей-Ціон, яка схвалила діяльність уряду УНР.
У вересні 1921р. в Карлсбаді, перебуваючи на 12-му Сіоністському конгресі, Володимир (Зеєв) Жаботинський зустрівся з представником уряду УНР в екзилі Максимом Славинським і підписав угоду про створення в українській армії – в разі повернення в Україну — єврейського збройного формування. Звідси – відома фраза Жаботинського про себе:«Людина, яка підписала угоду з Петлюрою».…
14 липня 1926р., на сороковий день убивства Симона Петлюри в Парижі, Володимир Жаботинський у інтерв’ю нью-йоркському виданню The Jewish Morning Journal категорично заявив: «Hi Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду ніколи не були тими, як їх називають, «погромниками». (…) я добре знаю цей тип українського інтелігента-націоналіста з соціалістичними поглядами. Я з ними виріс, разом із ними провадив боротьбу проти антисемітів та русифікаторів – єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів».
Під час суду над С.Шварцбардом, убивцею Петлюри, судове розслідування раптом набрало, м’яко кажучи, дивного напрямку: доводилася не провина обвинуваченого, а «виправданість» його дій нібито участю Петлюри у єврейських погромах. Відомі діячі єврейського руху – В.Жаботинський, А.Марголін, С.Гольдельман, Е.Добковський – заявили про хибність звинувачень на адресу С.Петлюри й аргументовано довели свою позицію. Так, Елія Добковський письмово свідчив про участь у вбивстві Петлюри М.Володіна, якого він назвав агентом НКВС і який був особисто знайомий зі Шварцбардом та допомагав йому готувати вбивство.Однак свідчення не були взяті до уваги…
Адепти «рускаго міра», ті самі «другие», що й досі бояться Шевченка (Мазепи, Петлюри, Бандери) — і нині підтасовують, фальшують, маніпулюють, аби підживлювати створений ними ж, а в сучасному світі добряче охлялий образ українця як «антисеміта» й « погромника».
Тож ми – українці – мусимо пам’ятати: сильна країна – та, яка захищає честь своїх героїв; гідна поваги країна – котра поважає себе, свої історію, культуру, мову, боротьбу за державність своїх попередників. Маємо знати свою історію і відрізняти зерно від полови у її тлумаченнях.
У цьому контексті сіоніст Володимир (Зеєв) Жаботинський –переконливий розвінчувач протиукраїнських інсинуацій, які продукують адепти «рускаго міра». І, що не менш важливо — він чудовий навчитель любові до України та «тренер» українського патріотизму.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
