Тридцять років тому відбулася одна з найбільших масових акцій – «живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель України. 21 січня 1990 року близько трьох мільйонів людей взялися за руки, з’єднавши Львів і Київ у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР. Цей живий ланцюг був одним з наймасштабніших у світовій історії та став ще одним кроком до здобуття незалежності Україною.
Акцію «живий ланцюг» Львів — Київ було організовано Народним Рухом України.Понад півсотні кам’янецьких рухівців теж стали 21 січня в живий ланцюг напередодні Дня соборності України.
Попри нав’язуваний комуністичними засобами масової інформації штамп у назві, ланцюг був на 170 кілометрів довшим: починався в Івано-Франківську, йшов через Стрий, Львів, Рівне, Житомир до Києва. Початок ланцюга в Івано-Франківську зумовлений тією обставиною, що саме Івано-Франківськ (тодішній Станіслав) у 1919 році був столицею ЗУНР. У ланцюзі взяло участь за офіційними даними (КПСС) близько 450 тисяч чоловік (за неофіційними — від 1 до 5 мільйонів).
П’ять років тому відбувалися останні бої за Донецький аеропорт. 20 січня 2015 року проросійські сили підірвали новий термінал аеропорту. Внаслідок його обвалу загинуло багато українських військовослужбовців, серед яких шестеро бійців з Хмельниччини. 21 січня було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу. Об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони. Однак і цього дня Хмельниччина не обійшлася без втрат.
Під час оборони аеропорту Донецьку 21 січня 2015 року зник безвісти кам’янчанин Руслан Коношенко. «Кіборга» впізнали за експертизою ДНК. Старшого солдата в полоні розстріляли терористи. На кулеметника Руслана полював сам Моторолла. Поховали бійця лише у середині квітняна Алеї Слави міського кладовища у Кам’янці-Подільському. У нього залишилися мати, дружина, двоє синів та донька.
Також 21 січня загинув солдат 90-го окремого аеромобільного батальйону Ігор Білик з Старокостянтинова. Військовий потрапив під мінометний обстріл, захищаючи донецький аеропорт.
21 січня 1959 року згідно з постановою виконкому Хмельницької обласної ради народних депутатів в обласному центрі засновано музичне училище. У 2000 році училищу надано ім’я українського музиканта Владислава Івановича Заремби. Першим директором був Віктор Олексійович Цибульник, випускник Київської консерваторії по класу теорії музики та композиції. Спочатку в училищі функціонувало чотири відділи – фортепіанний, струнно-смичкових інструментів, духових та народних інструментів. Згодом було відкрито диригентськохоровий, музично-теоретичний, відділи академічного, естрадного та народного співу.
За роки роботи училище випустило понад п’ять тисяч фахівців. Більшість випускників училища присвятили своє життя музиці й педагогіці та досягли успіхів у своїх галузях. Серед них — народний артист України, колишній соліст квартету “Явір” Володимир Дідух, композитор та заслужений артист України Володимир Войт, художній керівник Хмельницької філармонії Анатолій Гарпінчук, заслужений працівник культури, композитор та керівник хору ветеранів у Волочиську Цезар Зюльковський. До речі, останній отримав диплом №1, зараз він — музейний експонат в училищі. Сьогодні закладу виповнюється 60 років.
Вперше звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» було встановлене рішенням сьомої сесії міської ради від 21 січня 1966 року. До 1969 року було відзначено три хмельничанина: Горбанчука Юхима Онуфрійовича (1896- 1969 роки), Черно Пилипа Олексійовича (1899 рік – дата смерті невідома) та Романенка Олександра Хомича (1901-1974 роки).
Після цього, з незрозумілих причин про почесне звання «забули». Лише через тридцять років, рішенням сьомої сесії Хмельницької міської ради від 16 березня 1999 року, було відновлене звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».
Сьогодні виповнюється 126 років з дня смерті Юзефа-Антонія Роллє – польського історика і письменника. Його життя було тісно пов’язане з Кам’янцем-Подільським. Поселившись 1861 року в головному місті Подільської губернії, він прожив у місті до кінця життя. Невеликий будинок на нинішній Татарській вулиці, що його 1875 року придбала сім’я Ролле, незабаром став культурним осередком. Від 1860 року Роллє працював лікарем в Кам’янці-Подільському. Найбільше відомий, як автор тритомної праці «Подільські замки на молдавському прикордонні» (два перші томи присвячено історії Кам’янця-Подільського, третій — історії повітових і заштатних міст Подільської губернії) та «Історичних оповідань», в яких висвітлюється історія Поділля XVI—XVIII століть. Земний шлях Юзефа Ролле закінчився 21 січня 1894 року.. Поховали вченого на римо-католицькому кладовищі Кам’янця-Подільського. Проте в 30-х роках ХХ століття могила була поруйнована. У кафедральному костелі св.Петра і Павла збереглася мармурова дошка роботи Антонія Попеля з барельєфом Ролле.
21 січня 1894 року у Кам’янці-Подільському народився Ізраїль (Сруль) Вейц — головний лікар Кам’янець-Подільської міської лікарні в 1940—1941 роках, підполковник медичної служби, кавалер ордена Червоної Зірки. Під час війни був начальником польового шпиталю, потім начальником шпиталю № 5847 (його розгорнули в приміщенні нинішнього коледжу харчової промисловості). У 1947 році шпиталь перейменували на обласний туберкульозний шпиталь для інвалідів війни. Ізраїль Вейц був його начальником до 1956 року. А після демобілізації того ж року перейшов на роботу в міський тубдиспансер. Обирався депутатом Кам’янець-Подільської міської ради. Помер 1971 року
.Даша ПАСТЕРНАК, Юна МІТРАШКО
